Природа — це наш спільний дім. Ліс восени, з м’яким золотавим світлом, опалим листям під ногами, коли ти виходиш збирати гриби чи просто гуляєш з друзями чи сім’єю — це магія. Але коли заходиш туди й бачиш пластикові пляшки, обертки, фантики, банки (проте, там можна очікувати навіть ті самі стільця. І нагадаю людям, що є просто смітники, і в лісі ці прилади, ці речі, вони не будуть нікуди зникати, а сміття все буде більше і більше) — боляче. Бо кожне таке сміття — не просто “негарно виглядає”. Воно ранить землю, воду, повітря. Воно не розкладається, розпадається на мікро пластик, знищує ґрунт, заважає рослинам, травам, деревам дихати, рости, давати життя. 

Дикі тварини, птахи, комахи — вони теж потерпають. Багато хто сприймає пластик за їжу, інші заплутуються чи травмуються. Згодом — менше пташиних співів, менше зелені, менше життя. А природа — вона ніколи не “переварить” те сміття, яке ми лишаємо… 

Ми ж не можемо так — ми маємо берегти. Якщо пішов у ліс — забери сміття з собою. Якщо сиділи на пікніку — не лишай обгортки під кущем. Навіть маленький жест — може змінити багато.

І, чесно, так приємно: поверталися з друзями — і природа досі чиста, красива, жива.