Ця вчителька мене ніколи не навчала, але останніми роками я вчусь у неї постійно…. Життєвій поміркованості, терпінню, насназі; вірі та добрим сподіванням; любові до української культури та мистецтва, мови, побуту, звичаїв; патріотизму, взагалі до усього того, що, ми українці, називаємо батьківщиною, або ширше, монолітніше, - Батьківщиною. 

 

    Колись молодою, тендітною дівчиною (але вкрай мотивованою на педагогіку, високі духовні настанови, принципи) Варвара Андріївна Грищенко приїхала до Богодухівської СШ №3 (за розподілом) як випускниця Харківського державного педагогічного інституту ім. Г.С. Сковороди. Скільки тоді, та й зараз (я знаю від її учнів, випускників), її уроки української мови та літератури викликали і викликають захоплення. Мова йде навіть про російськомовні класи - така тоді була специфіка СШ №3, яку мені теж пощастило закінчити. Учні розповідають, що коли Варвара Андріївна веде оповідь, виникає враження, начебто вона особисто була причетна до тих далеких, чи не дуже, подій, що спонукали її вразливу до чужого горя натуру співпереживати сімейним драмам, гірким втратам головних персонажів, по-справжньому страждати, боротись. А як вона вишукано декламує українську класику! З яким гумором та гротеском ставиться до окремих життєвих колізій! 
Коли у Варвари Андріївни запитуєш, настільки вона відчуває себе щасливою, влаштованою у житті, то вона завжди надає чітку позитивну відповідь: «Щаслива жити з коханим чоловіком (Микола Іванович Грищенко - відомий на Богодухівщині лікар-хірург), допомагати дітям, які пішли стежиною батька (Вікторія - досвідчений акушер-гінеколог, Віталій – авторитетний хірург-травматолог), вболівати за родину -онуків, сестер, племінниць… А ще – перейматися життям школи (ліцей №1), що має для неї не лише філософський сенс, але й глибоку сакраментальність, властиву патріотам своєї справи. Вона завжди, як ото кажуть, тримає марку - авторитетний фахівець, завуч школи, Почесна громадянка міста Богодухів. 

ВЕСЬ ТЕКСТ- У ГАЗЕТІ "МАЯК" ВІД 13 ГРУДНЯ