Кажуть, що материнське серце здатне творити дива, а материнська молитва -дістати з дна моря. Для Світлани Маркітанової, мами п’ятьох дітей, останні два роки стали часом нескінченної боротьби, надії та віри, яка не згасала ні на мить…
   І ось, напередодні Дня матері, вона отримала звістку, на яку чекала 803 дні: її старший син Микита на волі. 24 квітня відбувся обмін, який повернув нашого земляка-героя на рідну землю.
     …Микита Маркітанов пішов захищати Україну добровольцем у 2023 році. Попри проблеми зі здоров’ям і наявність «білого квитка», він не зміг залишатися осторонь, коли ворог нищив рідний Харків, де хлопець застав початок повномасштабного вторгнення.
    У лютому 2024 року під час важких боїв на Авдіївському коксохімічному заводі Микита потрапив до полону. Відтоді для родини почалося довге «мовчання довжиною у вічність». Пані Світлана згадує, як сама шукала будь-яку зачіпку в інтернеті, як впізнала сина на випадковому відео, як оббивала пороги всіх можливих інстанцій.
 - У мене таке відчуття, що мене саму дістали із завалів, ці два роки я просто не жила, - з тремтінням у голосі зізнається жінка.
    У великій родині Маркітанових підростає маленька Аделінка. Саме Микита придумав сестричці це ім’я, хоча бачив її зовсім мало. Малеча знає братика лише за  портретом, який висить вдома на стіні. Світлана згадує зворушливий момент: коли Микита зник, вона купила доньці ляльку, сказавши, що це подарунок від брата. Аделінка берегла її всі ці роки. І перше, про що запитав Микита у телефонній розмов після звільнення: «Як там моя Аделінка? Чи розмовляє вже?».
      Кобзар у чеченському полоні
   Микита розповідав мамі дивовижну історію: одного разу охоронець-чеченець приніс полоненим українцям «Кобзар» Тараса Шевченка. Українською мовою!Хлопці читали рідне слово і плакали. Це була та тонка ниточка, яка пов’язувала їх із домом, за який вони стояли на смерть…
   …Ті, хто знає Микиту особисто - вчителі та однокласники з ліцею №2, сусіди, друзі говорять про нього  як про надзвичайно чуйного юнака. Він ніколи не проходив повз чужу біду, допомагав стареньким, був опорою для матері. Сьогодні вся Богодухівська громада радіє разом із родиною Маркітанових.
    Наразі Микита проходить необхідну реабілітацію після важких умов полону. Попереду тривале відновлення, але найголовніше вже сталося - він живий, він в Україні!
- Найбільше мені хотілося печінкового торта і маминого салату "Шуба"», - жартував Микита в перші години після обміну. І Світлана обов’язково приготує все найсмачніше, коли син нарешті переступить поріг рідного дому в Богодухові.
   Ми, земляки і землячки, щиро вітаємо  Світлану Маркітанову та всю її родину з поверненням сина. Бажаємо Микиті швидкого одужання, а всім матерям, які ще чекають - почути заповітне: «Мамо, я вдома!».