Багатьом жителям Богодухівщини сьогодні доводиться щодня робити непростий вибір: залишатися вдома під звуки повітряних тривог чи починати життя з нуля в іншому місці. Попри постійну небезпеку, більшість тих, хто взяв участь в опитуванні Маяківців, зізнаються їх утримують не лише обставини, а й дім, родина та віра, що одного дня війна закінчиться. Саме такі настрої показало опитування, проведене серед підписників у Telegram та Facebook.

У Telegram найчастіше респонденти обирали відповідь «Віра в мирне майбутнє громади» - 35%. Ще 31% зізналися, що залишаються заради родини та близьких, а 30% відповіли, що їм важко залишити рідний будинок. Для 23% головною причиною стала відсутність можливості переїхати, 15% пов'язують своє рішення з роботою або власною справою, а 13% - з любов'ю до Богодухівщини.

У Facebook результати виявилися дещо іншими. Найбільше голосів 46% набрав варіант «Важко залишити рідний будинок». Для 22% найважливішими залишаються родина та близькі, 10% зазначили, що не мають можливості переїхати, 9% живуть із вірою в мирне майбутнє громади, 8% тримаються через роботу або власну справу, а 5% назвали головною причиною любов до рідного краю.

Мешканка Богодухова пані Марина каже, що страшно думати про переїзд, але чергові російські атаки змушують знову про це замислюватися. 

«Тут мій дім. Тут моя родина, діти, мої сусіди, усе життя. Звичайно, страшно, коли лунають вибухи, але ще страшніше усвідомлювати, що доведеться залишити місце, де виросли діти. Морально дуже важко зважитися на переїзд. Хочеться вірити, що колись тут знову буде спокійно».

Ще одна пані Марина поділилися своєю думкою в коментарях у Facebook.

Мені є куди їхати, але я залишусь, бо вірю в силу наших воїнів, вірю, що все переживем. Та й куди ж я поїду від могили мого онучика, який віддав своє життя за те,щоб ми жили. З Господом і надією до миру!

Результати опитування показують, що для багатьох мешканців Богодухівщини рішення залишатися це не про байдужість до небезпеки. Це про зв'язок із землею, на якій вони народилися, про відповідальність перед близькими та надію, що після найтемнішого часу обов'язково настане мир. Сьогодні люди продовжують жити, працювати, виховувати дітей і відбудовувати пошкоджені будинки. І, попри втому від війни, не перестають називати Богодухівщину своїм домом.