19 березня 2025 року перестало битися серце Почесного громадянина Богодухівського району Заполочного Павла Дмитровича. Життя справді минає як мить…
Народився 01 вересня 1950 року у сільській багатодітній родині на Черкащині у День знань. Недарма завжди любив навчатися новому. Школа, технікум.. Армійська служба у Чехословаччині. Закінчив з відзнакою інститут інженерів водного господарства у Рівному… Трудову діяльність розпочав у 1976 році прорабом у богодухівському ПМК-122 тресту «Харківводбуд», пізніше став начальником цієї колони. Працював головою Богодухівського райагробуду, заступником голови виконкому районної ради депутатів, першим заступником голови райдержадміністрації. Тринадцять останніх років перед заслуженим відпочинком очолював відділ будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства РДА. І все це - на одному подиху, ніби й життя не було…
Насправді ж життя було, насичене і радістю, і болем…Була щоденна копітка робота на благо краю. Адже одним словом «будівельник», що асоціюється з нашим земляком, творив, будував, ставив перед собою мету… Не один рік працював над розбудовою об’єктів гідромеліорації.
Чи не найважливішим здобутком Павла Дмитровича можна вважати безпосередню участь у будівництві районної лікарні. У 2005-му році за сприяння у її будівництві, сам губернатор Харківської області вручив іменний годинник. Гордився він і тим, що не останню роль відігравав у будівництві 40-квартирного будинку на Комарова для медиків, середньої школи №3, поліклініки, 16-квартирного будинку для працівників ПМК, котелень, дитсадків і шкіл району, Гутянської церкви, низки об’єктів соціальної сфери, магазинів, заправок та багато іншого…На початку 80-х, в період газифікації Богодухівського району, Павло Дмитрович доклав чимало зусиль, щоб все пройшло швидко і на належному рівні.
Сам Павло Дмитрович, на якій би посаді не перебував, ставився однаково і до бабусі, яка прийшла на прийом, і до міністрів, з якими теж доводилось спілкуватися.
Керівники, колеги, земляки, які з ним співпрацювали, вважали його за професіонала своєї справи, компетентного, людяного і виваженого. Павло Дмитрович за більш ніж три десятиліття трудової діяльності здобув беззаперечну повагу у всіх, хто його знав.
Вічна пам'ять тобі Будівельник і рідна людина.
У скорботі та з біллю на серці велика родина, яку ти лишив по собі:
люблячі тебе дружина, син, донька, невістка, зять, шість онуків, дві сестри та рідня з Черкащини та Київщини.