В Івано-Шийчиному познайомилися маяківці з чудовою людиною, прекрасною дружиною, мамою та бабусю, неперевершеною панею, самодіяльною артисткою та місцевою активісткою – Вірою ОСТРАСЬ.
З перших хвилин відвідин оселі та підвір'я цієї працьовитої батьківщини було, як кажуть, незброєним оком видно: тут живуть дбайливі господарі, які докладають руки та душу до облаштування свого гніздечка. Скрізь - затишно, чисто, все побудовано-змайстровано-устатковано-посаджено - до діла і зі смаком. А за доглянутим містом та садком – ставочок. Живописне місце…
Пані Віра Іванівна зустрічала нас, гостей, у доброму гуморі, з позитивом та щирістю.
У літній кухні- атмосферно і по-домашньому тепло. Старі глечики, макітра, вишивки – прикрашають кімнату. А найбільша «изюминка» оселі – стара піч, у якої пані пече паски та пиріжки. А пироги в неї просто смакота і краса…Особливо мені понравилися з квасолею, бо нагадали мені малу батьківщину та мою бабу Ганну.
А хліб який у івано-шийчинської держопдині! Пухкий, душний, смачний!
44 роки я живу тут, - ніби пісню, веде пані. - І свекруха мене навчила всьому... Тут я навчилася квасити капусту, - показує на тарілку з квашенням. Свекруха завжди робила великі, гарні – щоб один з'їв і наївся! І вареники на пару у мене смачні, як у свекрухи. А подивитеся, яка каша пшоняна з тушонкою тільки з печі! А це – гречана каша та картопля тушкована – теж з духовки, на дровах, досі запах стоїть на всю кухню!
Так наказуючи та показуючи, Віра Іванівна «наганяла» нам апетит і обіцяла поділитися рецептами з читачками нашої газети. Тож чекайте!
Коли пані показувала піч, вразило, що вона досі береже як реліквію та спеціальну лопату, якою ставити та витягує паски. Показала Віра Іванівна і «чірінь» (місце біля печі, куди ставити випікатися хліб, пиріжки, паски тощо).
Ми довго спілкувалися за столом, смакували з душею приготованими стравами, розпитували про життя-буття сільської батьківщини.
…Віра Іванівна народилася у Сінному у багатодітній батьківщині.
Двоє братів і п'ятеро сестер, слава Богу, живі, часто зустрічаємось і спілкуємось між собою, - розповідає співрозмовниця.
Дитинство не було легким, але жінка згадує лише щасливі моменти, бо це була безтурботна пора, за якою відчинялися двері у дорослої життя…
Я вдячна Богу і батькам за життя, — каже івано-шийчинка. – У мене чудова батьківщина. Гарний турботливий чоловік, син Павло та донька Таїсія, невісточка Ольга і зять Павло, четверо моїх любих онучити -Діаночка, Назарчик, Сашунічка, Остапушка...
Можливо, Віра Іванівна стала б відомою спортсменкою. Адже свого часу, навчаючись у Харківській спортивній школі, вона мала неабиякі досягнення у лыжному спорті – була навіть призером України, серед її побед – третє місце у Всеукраїнських змаганнях. Але, як кажуть, не судилося…
1977 року Віра Іванівна приїхала на рідну богодухівську землю до Братениці. Працювала біля місцевої філії Харківського релейного заводу. Жила біля гуртожитку.
Весь текст- у газеті "Маяк" від 26 квітня