Чим радує мене город у жовтні
Не можу не поділитися з вами своїм городнім урожаєм.
Чесно кажучи, останнім часом усе частіше ловлю себе на думці: от продам будинок, куплю невеличку квартирку - і більше ніяких грядок, сапання, поливання та нескінченної роботи від весни до осені.
Бо город - це, звісно, добре. У погребі повно свого: картопля, морква, буряк, капуста, закрутки. І точно знаєш, чим усе вирощене та оброблене. Але ж скільки сил у це вкладено! З квітня закочуєш рукави - і аж до листопада. І часом замислюєшся: а чи варте воно того здоров’я?
От і я днями працювала на городі, трохи себе пожаліла… А потім озирнулася довкола й подумала: ну як цим не похвалитися?
Бо на дворі вже жовтень, а город іще живе своїм життям.
Перець досі цвіте й достигає. 
Я вже чого тільки з нього не наробила, навіть у морозилку заклала - взимку буде на фарширування.
Цибуля-батун радує вже третім урожаєм. Усе літо зрізали її до салатів - і зараз вона знову зелена та свіжа.
Петрушка восени взагалі красуня - пишна, соковита, навіть краща, ніж улітку.
Базилік - окрема любов. Без нього в нас цього літа, здається, не минуло й дня: і в салати, і до страв, і насушила на зиму.
А от рукола влітку мене підводила. Навіть у парнику її нещадно з’їдала земляна блішка. Зате восени ніби вирішила надолужити: зійшла буквально за кілька днів - і вже ріжемо до салатів.
Ось так і виходить: стоїш серед своїх грядок, скаржишся, що втомилася, мрієш про квартиру без городу… А сама вже розумієш: якщо моя мрія колись і здійсниться, то, мабуть, навіть у поважному віці все одно шукатиму десь поблизу хоча б одну сотку землі.
Бо, видно, город - це не лише праця. Це ще й звичка, радість і щось дуже своє, без чого важко уявити життя. Але, все потрібно робити в міру.
