Напередодні до Дня міста Богодухова, маяківці запитали своїх читачів, чим, на їхню думку, найбільше може пишатися Богодухівщина. Варіанти відповідей, які пропонувалися - своєрідний "портрет громади", що описує різноманітність нашого рідного краю. 

Опитування проходило одночасно у Facebook та Telegram. У Telegram найбільшу підтримку отримала мальовнича природа її обрали 54% читачів. На другому місці незламність громади 46%, а третю позицію посіли люди Богодухівщини 40%. Також читачі відзначили історичну спадщину 24%, традиції 18% та визначні місця 13%.

У Facebook найчастіше користувачі голосували за людей, мальовничу природу та незламність громади. Не залишилися без уваги й історична спадщина, традиції та визначні місця, які також отримали чимало голосів.

«Я люблю своє місто. Тут я народилася, навчаюся і знаю майже кожну вулицю. Тут я отримую свої найкращі спогади: можу ходити на танці, шукати нові хобі, гуляти з друзями по улюбленим місцям. Хотілося б, щоб про Богодухів знали і писали у новинах не лише через війну, а й через його красу, історію та людей», - говорить пані Олександра.

Богодухівщина справді має багату історію та відомі по всій Україні визначні місця.

Саме тут розташований Шарівський палац - одна з найромантичніших архітектурних див Богодухівщини. Немов білосніжний замок із казки, він стоїть посеред парку, де природа й досі зберігає шепіт минулого. Зведений наприкінці XIX століття, палац став символом кохання, розкоші. Існує легенда, що власник маєтку, цукрозаводчик Леопольд Кеніг, безтямно кохав свою дружину. Коли дізнався, що вона сумує за засніженими зимовими пейзажами навіть у спекотне літо, наказав насипати біля палацу пагорб із цукру, щоб той нагадував їй сніг. За іншою, більш відомою версією, він створив на території маєтку "Цукрову гірку" - білий схил із кварцового каменю, який і сьогодні виглядає так, ніби вкритий снігом. Кажуть, саме там подружжя прогулювалося літніми вечорами, а сама гірка назавжди стала символом великого, хоча й непростого кохання.

Сковородинівка - місце, що нагадує про людину, яка присвятила життя пошукам істини та свободи. Саме тут минули останні роки життя українського філософа Григорія Сковороди. Тут він написав частину своїх творів і тут знайшов свій останній спочинок. Існує переказ, що за кілька днів до смерті Сковорода власноруч викопав собі могилу в саду, а на надгробку заповів викарбувати знамениті слова: «Світ ловив мене, та не спіймав». Цей вислів став символом його незалежності від матеріальних благ, влади та суспільних умовностей. Сьогодні садиба-музей і парк у Сковородинівці залишаються місцем, куди приїжджають не лише за історією, а й за відчуттям внутрішнього спокою та натхнення.

Співочі тераси. Дивовижно, як архітектура може поєднатися з природою. Амфітеатр із терасами, збудований у XIX столітті, і сьогодні вражає своєю незвичайною акустикою: навіть тихий голос, що лунає біля підніжжя, можна почути на самій верхівці схилу. Місцеві жителі розповідають легенду, що колись тут співали так, що мелодії долинали до навколишніх сіл, а закохані залишалися на терасах до заходу сонця, слухаючи, як природа підхоплює кожен звук. 

Богодухівщина відома не лише визначними місцями, а й відомими українськими постатями. 

Василь Ємець - людина, яка подарувала українській бандурі світове звучання. Саме уродженець Шарівки перетворив народний інструмент із символу кобзарської традиції на концертний інструмент світового рівня. Народився він у козацькій родині, змалку слухав спів сліпих кобзарів і мріяв, щоб українська бандура звучала на найпрестижніших сценах світу. Його мрія здійснилася: у 1918 році він заснував першу Капелу бандуристів, а згодом став першим українським бандуристом, який виступив у Голлівуді.

Тож, результати опитування показали, що найбільше багатство Богодухівщини - це архітектурні пам'ятки та мальовничі краєвиди. Але передусім Богодухівщина - це люди, які люблять свій край, бережуть його історію, підтримують одне одного і, попри всі випробування, продовжують вірити в його майбутнє.