Чи задумувались ви, шановні читачі, як проходили жнива в ХІХ ст.,зокрема якщо говорити про наш повіт? Звичайно, перше, що приходить на думку: серпи та коси, снопи та копи. Майже рифма. Але якщо серйозно, то справді: як збирали хліб поміщики? Наразі мова не про господарів-одноосібників, які мали землі від декількох соток до максимум кількох гектарів. Тут все лягало на плечі сім’ї, помічників і т.д. А от саме про власників кількох сот десятин (гектарів) – задумувалися? Як був організований цей процес? 

Ми знайшли цікавий матеріал в періодиці позаминулого століття – допис керуючого маєтком графа Миколи Ферзена в Богодухівському повіті Сергія Павловича Дороватовського (на фото) від 1891 року.

Певно що , мова йде про землі,що знаходилися при с.Лісовому (поки що остаточно ми не розібралися з територіальними питаннями,де вів господарство Дороватовський ). Але підпис під статтею в газеті стоїть - село Лесківка. Можливо, керуючий жив саме на Богодухівщині.  З відкритих джерел ми дізналися, що Дороватовський мав аграрну освіту і  почав працювати в Богодухівському повіті в 1890 році. Його допис насправді ґрунтовна робота аграрної тематики, він аналізує, порівнює, робить висновки і дає поради в цій сфері. Нам часто здається, що ті часи  - важкі та темні. Але насправді - зовсім ні. 

Під розумним керівництвом Дороватовського маєток графа починає приносити прибутки і неабиякі. І згодом він переходить на інше місце роботи, зорганізовує видавництво – але то інша історія. Сьогодні ми поведемо мову про жнива в нашому краї в ХІХст. Отож, почнемо.

Сергій Павлович відзначає, що вчасні жнива були надзвичайно важливою кампанією для господарів всіх рівнів, а для поміщиків особливо. Тому останні  не скупилися ні на жниво-снопов’язалки і косарки, ні на оплату косарів – тим, хто вручну косив хліб, поміщики навіть взимку давали завдатки – за рахунок майбутнього урожаю. І під час самих жнив збільшували кількість найманих робітників. Цікавим досвідом роботи в північних повітах  ділиться Дороватовський. В передсвятковий день давалася повістка в найближчі села , що в свято будуть убирати хліб « за ситець». В назначений день  зранку  приходили групи молодих дівчат, жінок і навіть чоловіків з серпами в руках. Кожну групу розставляли в лінію, відміряючи на кожну людину 1 сажень (близько 2 метрів), і робота починалася. Жнива проходили весело, з піснями, особливо серед молодих дівчат та хлопців- бо всі на виду у всіх, і кожен намагався показати своє працелюбність та спритність. Але від уміння розставити групи та людей в групах залежала результативність роботи. Їжу брали кожен з собою. А вже ввечері всі йшли в садибу за ситцем , який розкладали на столах цілими метрами. Кожен обирав за смаком. Якщо жнива « ЗА СИТЕЦЬ»  проводилися в 2-3 свята, то зазвичай дівчата-подруги змовлялися між собою і отримували ситець одного малюнка в одному відрізі по черзі. Такі жнива проводилися тільки в святкові дні, оскільки святковий заробіток зазвичай йшов не в сім’ю, а в особисте володіння того,  хто працював, і тим паче це стосувалося ситцю. Кожен «серп» отримував 4 арш. ( приблизно 2,80 м)тканини ціною від 10 до 11,5  копійок за аршин в закупці. Ситець  брався в магазині з умовою повернення лишків чи забракованих відрізів. Такі жнива не вважалися дешевими – вартість оцінювалася в 4 р. 60 коп за десятину . Зате жнива йшли швидко  і господар вигравав, не втрачаючи осипане зерно. 

В Богодухівському повіті у розпорядженні керуючого були в 1890 р. жниварні машини «Дезі» Маккорміка, тимчасові працівники та наймані робітники від десятини. Оскільки постійних робітників , які могли б керувати жниварками і були б знайомі з ними, не було, Дороватовський , набравши влітку штат найманих робітників , обирав трьох молодих більш-менш кмітливих хлопців і доручав їм розібрати, очистити і знову зібрати всі жниварки. Таким чином кожен із робітників тричі брав участь у збірці-розбірці жниварки, набирався досвіду і вже сміливіше працював у полі.

За роботу на жниварках видавалася премія, пропорційна зібраним десятинам (гектарам), якщо не було поломок і простоїв через вину робітника.Успішність і результативність роботи була не однакова, але в середньому одна жниварна машина збирала по 4 десятини  в день, відповідно проїжджала 28-30 верст в день ( близько 30-32 км). Вартість роботи однієї жниварної машини в день складалася таким чином:

1 працівник , що управляв жниваркою – 34 коп.

4 коня ( перемінні) по 50 коп. – 2 р.

10 вязальниць по 35 коп. – 3р.50 коп.

Амортизація, ремонт , змазка – 2 р.

Премія робітнику – 20 коп. 

Як підсумок – 8 р. 40 коп.

Відповідно 1 десятина вартувала 2р.1 коп. (Приблизно 14500 грн).

Дороватовський акцентував, що втрати зерна жниваркою «Дезі» значно менше, аніж косами. Хоч вугли поля і не обкошувалися. І можна було доводити при змінних конях роботу жниварки до 5 десятин. Але тоді не вистачало 10 вязальниць. Що ж то за жниварна машина,спитаєте ви?! 

Жатка Маккорміка» (англ. McCormick Reaper) —  знаменита жниварка, винайдена американцем Сайрусом Маккорміком у 1831 році. Це була одна з найважливіших сільськогосподарських машин в історії, яка революційно змінила збирання зернових культур (пшениці, вівса тощо).

Що це було? Механічна жниварка, яку тягнули коні, зрізала стебла злаків спеціальним ножем (з зубцями) і складала їх на платформу для ручного зв'язування у снопи ). 

Якщо ж косили хліб наймані косарі, Дороватовський підрахував, що десятина вартувала 1 р. 38 коп. при урожаї 10-12 кіп. На десятину ставали 2 косарів з оплатою по 34 копійки кожному і по дві в’язальниці – по 35 коп. (приблизно 2000-2300 грн сьогодні) кожній. Ті хто працював на виробіток , брали за гектар від 2р.25 коп до 3 руб. Один косар і дві в’язальниці за день легко вбирали за день десятину. Тож найдешевший варіант за визначенням Дороватовського були свої (наймані) косарі , але вони не могли осилити всю площу самі.

Жниварні машини на Богодухівщині, вказував автор допису, в повіті широко застосовувалися. Але  господарі середньої руки і більші  не любили їх  через їх  складність , порівняну дороговизну, часті поломки і віддавали перевагу косарям на виробіток. 

Жнива ж , як відзначив Сергій Павлович у дописі, при тій страшенній спеці , яка часом бувала влітку на Богодухівщині , по істині були каторжною працею: за чоловіком-косарем  слідом йшла жінка-вязальниця і нерідко там же на полях на возі копошилися діти. І щоб облегшити роботу варто застосовувати знання і техніку ! До «Джондірів» лишалося ще 130 років! Відійдуть в небуття і кінські  жатки, і механічні, і перші комбайни змінять надсучасні імпортні комбайни з кількаметровими жатками та кондиціонерами.Знав би Дороватовський, як все зміниться. Ні, таке чудо йому не могло і наснитися.Але все ж таки технічний прогрес впроваджувався на полях Богодухівщини навіть в 1890-х роках. Життя йшло вперед. 

Історичний матеріал досліджувала з любов'ю до рідного краю Вікторія Ляшенко