Минулого тижня у рамках розмовного клубу з української мови «Мовна скринька» у читальній залі бібліотеки відбулася творча зустріч з місцевими літераторами.
Ця зустріч присвячена чарівній порі, золотій окрасі і вінцю року - осені. Ідея проведення цього творчого заходу належить нашій землячці, місцевій поеткі Оксані Кочнєвій. У березні цього року вона презентувала свою дебютну збірку поезій «До щасливої долі», а цього дня представила свій новий творчий проєкт.
На зустріч завітали учасники клубу «Ентузіасти» Центру надання соціальних послуг Богодухівської міської ради, відділення денного перебування, місцеві поети і поетки, небайдужі жителі.
Оксана Кочнєва розповіла про свою нову ідею -творчий авторський проєкт «Мій майданчик». А у п’ятницю якраз стартував перший літературно-творчий вечір «Вже осінь».
- Цей проєкт має на меті об’єднати творчих людей Богодухівщини, які хочуть заявити про себе, свої таланти і здібності, - розповідає пані Оксана. – Це і місцеві поети, і художники, і краєзнавці, і вокалісти, і музиканти…
Поети Оксана Кочнєва, Світлана Прищ, Микола Грицай декламували свої вірші про осінь, Світлана Опришко прочитала оповідання «Дві осені», присвячене своїм батькам.
Учасники клубу «Надвечір’я» Катерина Рибальченко та Микола Стаднік порадували всіх українськими піснями у власному виконанні, а Людмила Неонета написала вірш-посвяту Оксані Кочнєвій.
Такі події, без сумніву, не лише естетична насолода, а й простір для єднання, натхнення, творчого діалогу. Проєкт «Мій майданчик» щойно розпочався - і вже має чудові перспективи для розвитку.
Хто ти, поете?
Хто ти, людино з творчим покликанням? Людина, яка одного разу і назавжди
назвала себе поетом? Однієї доленосної миті ти наважився на сміливий
рішучий, а може зухвалий вчинок – не просто вклав свої бачення, роздуми,
переживання у віршовані рядки, ти відчайдуха – оголив на загал свою душу,
єство, те, що більшість людей ховає за масками. Ця історична подія в твоїй
біографії заслуговує на увагу, адже пізніше ти дізнаєшся, що таких, які
пишуть, - багато, але ж мало таких, хто наважується свої роботи показувати
світу. Бо вони, тобто роботи, то твоє сокровення, то ніби тендітна квітка, яку
ти доглядаєш у своїй душі. Твої вірші - то є ти сам, весь навиворіт,
беззахисний, без гриму, щирий, відвертий, як дитя. Саме так. І бути іншим ти
не маєш права. Бо поезія то надтонка субстанція, вона невидимими
променями високих енергій іде від душі до душі, від поета до читача.
Ким ти є насправді, поете?
Якою професією маєш володіти, які навички опановувати. Сьогодні ти
написав вірш про свій рідний край, його надзвичайні краєвиди, місця, де з
діда -прадіда процвітав твій рід. Кожен рядочок просотаний любов'ю і
теплом. І озвалася та любов у серцях людських, і примножилася стократно.
То, може, ти вчитель? А якщо взяти до уваги те, як майстерно і художньо ти
виконав роботу, тебе можна вважати художником. А, можливо, ти психолог.
Кожне слово віршованого твору влучно потрапляє в душу читача і,
відволікаючи від проблем буденності, заспокоює, зцілює. Чи, навпаки,
виводить проблему назовні і допомагає її вирішити.
Чи ти хірург? Бо виявити нарив на плоті суспільства (який не дає спокою ні
вдень, ні вночі), - ти з розумінням справи, пером, ніби скальпелем, розрізаєш
і видаляєш весь гній до чистого тіла. А як інакше? Ти маєш бути рішучим. Ти
-поет! Ти розумієшся не лише на проблемах соціуму, ти розумієш життя, ти
по -особливому до нього ставишся, ти пізнав його мудрість, про що говорять
твої поезії. То ти – філософ!
А ще ти - хранитель живого слова українського народу.
Щоб бути визнаним серед народу, серед читачів, ти маєш бути щирим
насамперед. А яких здобутків та яких висот ти маєш досягнути, щоб стати
визнаним в своїй країні (бажано за життя), або, скажімо, в своєму населеному
пункті? Якими статками ти маєш володіти, яку посаду обіймати і який фах
отримати? Скільки книг маєш видати, яку кількість презентацій, творчих
зустрічей провести? А чи достатньо бути членом Спілки письменників
України, щоб влада звернула на тебе увагу?!
Хтось скаже, ну що це за заняття – вірші писати, займися серйозною
справою. Будуй – будує! Народжуй – народила, виховала! Сій, саджай – із
величезним задоволенням! Але все ж пишу, бо одного разу за покликом
крові, за сприятливих умов, затягнуло в потужний вихор літературної
творчості. Ніби астронавт, зробивши перший крок у відкритий космос,
долаючи невідомість, хай невпевнено, та все ж почала писати. Пишу, бо
люблю простори рідного краю, Богом дану землю. І беручи ручку, відчуваю
невагомість і чародійство – ростуть крила, а далі - політ думок, мрії,
почуттів.
А часом ти, ніби вправний кухар, готуєш кулінарний шедевр на десерт,
додаючи до вище перерахованого по дрібці спецій і приправ. Куштуєш -
смакує. І це саме те, чим ти пригостиш своїх друзів – читачів. Це саме той
еліксир для людської душі, який ти не соромишся віддати, почастувати.
А найбільшою нагородою за твої старання є щирі, схвальні відгуки і подяка
читачів. Це важливий місточок між поетом і суспільством, це визнання,
розуміння необхідності твоєї роботи, її важливість.
Скільки недоспаних ночей провести, самопожертв зробити тобі, коли
знаходишся в творчому потоці. А писати мусиш, бо Муза - то жінка, не
звернеш увагу - піде далі, а вчасно не записана думка не повертається.
І ти працюєш, старанно, натхненно, ніби пазли – слова вкладаються в одну
гармонійну картину поезії. А часом вірш, ніби сонячне проміння, ллється,
потрапляючи в твою свідомість - і тоді лише встигай записувати думки. І ти
пишеш, бо це твій усвідомлений вибір – слугування людям.
І все ж таки, хто ти, поете?
Хто ти, поете
Хто ти, поете, в морі сірім життя буденності, скажи?
І чи не тягнуть на дно гирі, чи не буваєш на межі?
Черпаєш звідки ти натхнення, слова для нового вірша.
Гнітить і тягне сьогодення, а часом не болить душа?
За рідну неньку Україну, її глухих, німих дітей.
У цю важку для всіх годину ти – генератор є ідей.
Ти шляхом йдеш своїм терпляче, не за посаду й грош твориш.
Для когось просто ти маячиш, але кипиш, бурлиш, гориш!
Оксана Кочнєва
