Коли людина втрачає дім через війну один раз - це страшно. Але коли війна вдруге забирає дах над головою, здається, що серце вже просто не витримує такого болю…
  Саме так сталося з родиною Наталії Русанової.


  Чотири роки тому вона з дітьми  була змушена залишити рідні Уди. Після обстрілів у будинку повилітали вікна, були пошкоджені стіни, і родина зрозуміла: тут залишатися небезпечно. Наталія разом із дітьми шукала місце, де можна буде просто жити, працювати, ростити дітей і не здригатися від кожного вибуху.  Спочатку думали знайти житло у Богодухові, та доля привела їх у Корбинів  Іванів -прекрасного села з чудовою природою і чуйними людьми.
  Винайняли будинок, облаштували його. Почали, як кажуть, потроху обживатися. Садили город, тримали господарство, будували плани на майбутнє.           На початку травня над селом почали все частіше з'являтися ворожі дрони. Люди жили в постійній напрузі. Одні виїжджали, інші ще сподівалися, що минеться. Але небезпека ставала дедалі ближчою. Почали горіти хати. Звісно, заради дітей Наталія була змушена шукати прихисток у безпечнішому місці. Зараз вони на Краснокутщині.
  У жінки четверо дітей. Найстаршому  Олександру – 18 років, Артему – 14, Насті -11, Сергію- 7. Діти навчаються онлайн, сумують за своїм домом і мріють про звичайне дитинство без війни…
   Шостого червня  прийшла страшна звістка: будинок, який вони винаймали, згорів після влучання…Разом із хатою згоріло все, що родина встигла нажити за ці роки -одяг, меблі, побутова техніка, дитячі речі, особисті речі…
 Коли читаєш такі історії, найбільше болить  усвідомлення того, що діти вдруге в житті втратили дім…Дім, де прокидалися вранці, навчалися, хоч і онлайн, дім  який став рідним після вимушеного переїзду з Удів.


- Яка там природа чудова і завжди була тиша, яка заспокоювала, - згадує Наталія. – Так сумуємо за селом і будинком. Але від нього сьогодні  залишилися лише попіл і спогади…


   А попереду у Наталії та її дітей - ще один непростий шлях. Знову облаштовувати побут, знову  збирати найнеобхідніше, знову вчитися жити далі…
   Друзі і подруги, якщо маєте можливість підтримати Наталію, Олександра, Артема, Настю і маленького Сергійка, будь ласка, не залишайтеся осторонь.
   Навіть 20, 50 чи 100 гривень сьогодні - це не просто гроші. Це знак того, що вони не самі, що поруч є люди, які співчувають, розуміють і готові підставити плече у важку хвилину...
 Реквізити для допомоги: 4149 4975 2992 5408