За даними Енциклопедії Сучасної України, ПОЛІ́ССЯ - це провінця в межах мішаних лісів України з низовинним рельєфом. Охоплює північну частину України, за площею складає 113 500 кв. км (19 % території України). Геоструктурно Полісся приурочене до Українського щита, Волино-Подільської монокліналі,, що обумовлює мозаїчність ландшафтів Українського (у тому числі, Житомирського) Полісся. Головною причиною згаданого феномену є вплив на його формування палеогеографічних умов, зокрема в антропогені. Отже, чи то гетерогенність, барвистість природно-кліматичних композицій регіону Божою поміччю сформували українських поліщуків. Чи то люди позитивно вплинули на його структуру, що поталанило їм стати носіями неповторного соціо-культурного досвіду, невичерпної духовності, високих емоційно-вольових характеристик, особливого північного наріччя української мови історично збігались із їхнім ареалом проживання.
Серед численних жіночих обличчь Свято-Духівського храму портретна лірика Тетяни Фрідріх (Троценко) цілковито співпадає із її духовним натхненням, моральними орієнтирами, прагненнями та соціо-культурними запитами. Ця ефектна, ерудована, вкрай поміркована пані в юності і думки не гадала, що доля приведе її (із Житомирського Полісся) до невеликого слобідського міста Богодухова. Там розквітне її єдине, справжнє, жадане кохання; Господь обдарує дітьми, вірними друзями, міцною родиною. Із майбутнім чоловіком (Сергієм Троценком) їй доведеться переживати воєнне лихоліття, нестерпну гіркоту втрат, жорстко ігнорувати право на можливу еміграцію, і, як не дивно, разом із коханим мріяти про майбутнє Богодухова, його прийдешні перспективи (скажу більше, ці сподівання згодом почнуть збуватись, маю на увазі, історію із питним бюветом).
Тетяна Миколаївна Фрідріх (Троценко) народилась у селі Броники Звегільського району Житомирської області у сім’ї службовців. Мати, Світлана Андріївна, після закінчення Львівського вишу присвятила життя друкарській праці. Пані Тетяна згадує, як приходила до мами на роботу, з юнацьким завзяттям цікавилась специфікою видавництва, поринала у чудовий світ книг, мріяла, вчилась цінувати нелегку працю друкарів. Батько, Микола Евальдович, як властиво справжнім чоловікам, дбав про родину, своїх «дівчат». У Тетяни Миколаївни є улюблена сестра, з якою завжди знаходились не лише спільні інтереси, формувалась однодумність. Після успішного закінчення середньої школи пані Тетяна вступає до Звегільського медичного коледжу, вчиться завзято, з ентузіазмом, розумінням власної ролі та значення. Згодом піде працювати (за розподілом) до Обласної дитячої інфекційної лікарні (м. Житомир), де остаточно сформується її світогляд. Біль та страждання маленьких пацієнтів налаштовують дівчину на тотальну кристалізацію характеру, сепарування «зерен від плевел», чітке визначення найважливішого та другорядного. У лікарні доля її вчить не лише професійній майстерності (до речі, остання залишається у нагоді й досі), надає неоціненного життєвого досвіду. Час, умови та обставини створюють вивірений психотип особистості, індивідуальності із властивими саме для них жертовності, милосердя, смиренності (щодо останньої пані Тетяна прагне удосконалення), християнської самодостатності, відданості справі, котрій служиш, та здатності покластись на волю Господню. Тетяна Миколаївна вважає за правило : ніколи та не за яких умов нікому у жодному разі не нарікати. Терпіння – це її профільна риса. Неодноразово спостерігала, як Тетяна спокійно, зважено, повчального говорить із своїми дітлахами Іваном та Єлизаветою, колегами, знайомими, особами, яких раптово спіткало горе, що, здається, не має розради. Ця молода, але вкрай поміркована пані здатна дати слушну пораду старшій за себе особі, витримати навалу раптових проблем, і, головне, вистояти. Її працьовитість не знає меж. Пані Тетяна спроможна за добу бездоганно впорати дітей, чоловіка, 6 цуциків, саму себе, приготували смачний креативний обід на 10-12 персон, допомогти у прикрашанні храму напередодні свята та ретельно (зі знанням справи) обладнати громадську ділянку по вулиці Сосновій. Її психологічна майстерність у прийнятті людини такою, якою вона є, зрозуміти/відчути її думку, шанобливо дослуховуватись старших поза конкуренцією. До речі, останні факти сприяли повній та незворотній імплантації у родину чоловіка, до громади Свято-Духівського храму. Високошановні пані Анна та Петро Троценки щиро поважають Тетяну Миколаївну, тримають за доньку. Сама Тетяна Миколаївна душевно тяжіє до своїх других батьків, інтерпретує родинну ситуацію як велике особисте щастя. Вона приваблює до себе відкритістю, чеснотами, спроможністю до глибокої життєвої аналітики (за святим Серафімом Саровським «не осуджувати та усе прощати») та невтомним удосконаленням. Згідно із цим, у планах пані Тетяни повернутись у фармацію (згідно диплому, отриманого у стінах Національного медичного університету ім. акад. О.О. Богомольця).
13 серпня 2025 року у пані Тетяна Фрідріх (Троценко) День народження. Отже, наша добра і старанна подруго, дисциплінована парафіянка! Дозвольте Вас привітати із цим найважливішим у житті кожної людини святом та висловити щирі сподівання, що Ваші спроби на подальше удосконалення неодмінно увінчаються успіхом та обов’язково будуть відмічені Богом.
Від імені настоятеля Свято-Духівського храму м. Богодухова протоієрея Стефана Бугір, друзів, колег, парафіян Інна Торяник.
