Серед розбитих будинків, серед пилу та холоду, дрони місяцями фіксували один тихий, майже непомітний кадр: український військовий, присівши між руїнами, ділиться своїм пайком із безпритульним котом.
Не було жодних слів — лише прості, але сильні жести.
Боєць розламував свою скромну порцію навпіл і лагідно подавав її тварині. Кіт мовчки тулився до його куртки, намагаючись вкрасти хоч трохи тепла серед зими та гуркоту війни. Дві самотні душі знаходили притулок одна в одній там, де здається, уже не лишилося нічого людського.
Одного дня ворог накрив їхню позицію вогнем. Коли побратими знайшли нашого захисника, він досі стискав зброю…,а під його курткою кіт залишався живим.
У кишені бійця знайшли записку, написану тремтячою рукою: «Знаю, що вони вже поруч. Буду битися за свого друга. Якщо впаду — залиште йому мою куртку. Зима близько, він повернеться грітися в ній.
P.S. Їсть тільки корм у синіх банках.»
Його волю виконали. Сьогодні кіт живе поруч із нашими мужніми українськими військовими на передовій. Спить на складеній ковдрі, зовсім поруч із берцями того, хто колись дав йому шанс на життя. Імені його ніхто не знає — але всі називають його Хранителем.
Бо навіть під час війни, коли світ здається темним і безжальним, наші захисники нагадують: у серці людини завжди є місце для добра.
Джерело:
