Як же важко повірити… Як важко змиритися з думкою, що тебе більше немає поруч. Не можемо
прийняти, що ти не прийдеш додому, не обіймеш, не поговориш, не скажеш свого звичного: «Не хвилюйтеся, все буде нормально…» Минає рік, як пішов у Вічність наш найдорожчий - ОСЬМАК Андрій Іванович.
Рік… У вимірі вічності це лише мить. Але для нас - ціла вічність болю, туги й порожнечі, яку неможливо
заповнити. Час іде, минули весна, літо, осінь, і знову прийшла зима…Саме наприкінці зими ти полишив нас.
Минув рік, а біль втрати не стає меншим…
Андрюшо, рідний… Люблячий чоловік, батько, син, кум, сват, друг…
Ти був нашим світлом і радістю, людиною великого серця. Завжди знаходив добре слово, підтримував,
допомагав, ніколи не проходив повз чужу біду. Твоя щира усмішка і добре серце назавжди залишаться в нашій
пам’яті.
Дім без тебе став тихішим і сумнішим. І досі здається, що ось-ось почуємо твої кроки, твій голос, твій сміх…
Але тебе немає поруч. І з цим болем ми вчимося жити.
Світла пам’ять про тебе житиме в наших серцях, у кожній згадці, у кожній молитві, у кожному сонячному
промені, що торкається землі.
Вічна пам’ять і Царство Небесне…
З безмежним сумом і любов’ю - рідні.