17 квітня 80-річний ювілей відзначає людина-легенда, спортивний наставник та справжній патріот нашого краю Степан Миронович КВАТИРУК. Для мене його ювілей - не просто офіційна подія, а глибоко особиста мить. Як людина, чиє життя також нерозривно пов’язане зі спортом, я мав за честь співпрацювати зі Степаном Мироновичем ще з 1986 року, коли очолив районне спортивне товариство «Колос». Тоді він уже був Майстром спорту з важкої атлетики, але вражав не лише фізичною силою, а й винятковою дисципліною, порядністю та невгамовною енергією.


Доля Степана Мироновича подібна до майстерно сплетенної мелодії. Юнак із Волині, який колись шістнадцятирічним хлопцем вперше переступив поріг спортзалу, зумів поєднати в собі, здавалося б, протилежні речі: незламну силу атлета та чуйну душу музиканта. Шлях через вільну боротьбу та збірну України привів його у 1966 році на нашу Богодухівщину. Саме наша земля подарувала йому кохання - дружину Людмилу, тут народилися його діти, і саме тут він зустрів людей, які повірили в його талант. За підтримки легендарного керівника Бориса Леонтійовича Точоного, Степан Миронович зміг повернутися у великий спорт і створити на базі місцевого господарства секцію, що стала справжньою «кузнею чемпіонів» для всього району.
Ми часто згадуємо наші спільні виїзди, коли разом представляли Богодухівщину на обласних та республіканських змаганнях. Одним із найяскравіших спогадів для мене залишається проведення у нашому місті Чемпіонату Харківської області з важкої атлетики. Це була надзвичайно складна організаційна робота, і те, що така честь випала саме нам, - пряма заслуга високого авторитету Степана Мироновича у спортивному світі. Його особистий рекорд у 1979 році - 127 кілограмів у ривку та 165 у поштовху - став на той час лише кращим результатом такого рівня в історії нашого району.
Але справжня велич Майстра проявилася у його тренерській роботі. Працюючи в аграрному ліцеї, він навчав хлопців не просто піднімати залізо, а «тримати удар» від життя, бути стійкими та справедливими. Його вихованці ставали частиною збірної області, але головне - вони ставали Людьми з великої літери. Степан Миронович завжди казав, що штанга - це лише метафора життєвих труднощів: щоб їх подолати, треба міцно стояти на ногах і вірити у власні сили. П’ятеро його вихованців увійшли до збірної області. І коли ви запитаєте ювіляра про його найбільшу гордість, він не покаже свої медалі. Він з теплотою розповість про перемоги своїх учнів, бо вкладав у них частинку власного серця.

Сьогодні, у свої 80, ювіляр залишається у чудовій формі, доводячи кожному з нас, що вік - це лише цифра в паспорті, якщо в душі зі звуками баяна горить вогонь дисципліни і спорту. Його родина - це живий доказ спадковості спортивного духу: син став відомим лікарем національної збірної України з футболу, а онуки, попри різні професії, не уявляють життя без активного спорту.
Шановний Степане Мироновичу! Щиро дякую долі за наше знайомство. Дякую за Вашу силу, за Вашу мудрість і за ту музику душі, яку Ви даруєте оточуючим. Ви - невід’ємна частина нашої великої богодухівської родини, наш приклад для наслідування. Бажаю Вам міцного здоров’я, родинного затишку та ще багатьох років активного життєвого марафону. З ювілеєм, Майстре!
З повагою та вдячністю, Богодухівський міський голова Володимир БЄЛИЙ