Все, все, все. Школу я закінчила. Завтра останній дзвоник. Потім екзамен. Я навіть не переймаюся. Я все здам. Можливо, навіть все на відмінно. Я добре підготувалася. А далі випускний. Скільки разів я приходила і дивилася, як кружляють випускники під пісню «Когда уйдем со школьного двора». А наразі це буде мій бал, і кружлятиму я. Я вже доросла. Ну «майже» доросла. Доросле життя. Яке воно? Яким воно буде в мене?
Ці слова, Лідушка не промовляла, а наспівувала перед дзеркалом. «Що, стрикоза, витанцьовуєш?» - до кімнати, посміхаючись, зайшла мама.
«Мамуля, ще одна твоя донечка вирушає у доросле життя. Валюшка наша вже завідуюча дитячим садочком, Надюшка працює в архіві великого підприємства. Я поїду навчатися до великого міста. З вами залишається одна Олюшка», - з цими словами Лідушка притулилася до мами.
«Доню, може все ж таки передумаєш? Дуже ж таки ти далеко зібралася. Майже добу їхати потягом. Будеш мати змогу приїздити тільки на канікули», - сказала мама Лідушці. А сама знала, що дуже ж таки хоче Ліда поїхати на навчання саме туди.
Ще в 7 класі її за відмінне навчання нагородили путівкою в дитячий табір «Молода гвардія», що в Одесі. Там Ліда познайомилася з дівчинкою Аллочкою із Західної України. І протягом всього часу вони товаришують, переписуються, зустрічаються. Ось і вирішили разом їхати на навчання. Обрали новий, сучасний напрямок в зеленому господарстві міста. Спеціальності в технукумі манили дівчат красивими назвами: майстер квіткар-декоратор, майстер ландшафтного дизайну і ще багато чого, що дуже подобалося дівчатам.
А потрібно відмітити, що Лідушка дуже любила квіти. Великого двору, що у них був навколо хати, Ліді, звичайно ж, не вистачало. Вона з кожним роком, потихеньку, метр за метром, займала квітами та декоративними кущами город. На шкільних конкурсах квітів її композиції займали перші місця. А коли в школі було свято «Золота осінь» - тут нашій Лідушці не було рівних. Так що квіти в житті Ліди займали велике й важливе місце.
А батьки не дуже й відмовляли її від цієї поїздки на навчання. Коли мама бідкалася, що лячно відпускати Лідушку далеко від себе, тато говорив так: «Мати, давай не будемо підрізати дитині крила. Хоче вона туди, нехай летить наша Лідушка-пташка».
Ось так наша Лідушка, здавши екзамени, отримавши атестат всього з трьома четвірками, покружлявши вальс на випускному, стала студенткою технікуму. Навіть не довелося здавати вступні екзамени. Пройшла за співбесідою та конкурсом атестатів. Коли заселялися в гуртожиток і стали знайомитися ближче, одна з дівчат сказала: «А кого як називали вдома чи в школі? Моє прізвище – Гладишева. Мене в школі інакше не називали як Ладушка. Навіть іноді вчителі, коли робили зауваження, говорили «Ладушка, не підказуй». Аллочка підхватила: «А я Алька. І в школі і вдома». Зоя, ніяковіло так, з посмішкою, промовила: «А я Зайка». Ліда перехватила цю «перекличку»: «А я просто Лідушка. У мене вдома три сестри: Валюшка, Надюшка і Олюшка. Тато все хотів сина Іллюшку, а народжувалися ми». Всі засміялися. Анька, Зайка, Ладушка і Лідушка – ось така гомінлива, весела і дружня компанія жила у 47 кімнаті гуртожитку.
Навчання Лідушці давалося дуже легко. Через півроку студенти почали виходити на практичні заняття в об’єднання «Квіти», нове, величезне, надсучане за тими мірками часу. На другому курсі Лідушка почала вже тут підробляти. Її відразу помітили і відмітили, що студентка наполеглива, ініціативна, творча. Лідушка отримувала підвищену стипендію, гроші з підробіток. Батьки висилали з дому смаколики. В кожній посилці Лідушка обов’язково знаходила, як вона говорила, грошинку на підтримку. А потім, посмакувавши з дівчатами гостинцями з дому, складали в цей же самий посилочний ящичок гостинці для Олюшки: цукерки, заколки для волосся, ну і всякі інші дівчачі дрібнички, які неможливо було в той час купити в сільському магазині.
Дівчата дуже здружилися між собою за роки навчання. Після закінчення технікуму, Лідушка відразу вийшла на роботу в це ж саме об’єднання «Квіти». Тут їй запропонували кімнату в гуртожитку. А згодом і Алька вийшла на роботу і підселилася до Лідушки. Ладушка і Зайка вже встигли вийти заміж, але всі четверо зв’язок між собою тримали міцно.
Якось на весіллі у подруги, Лідушка була свідком, а серед друзів нареченого був такий симпатичний хлопець, що не помітити його було важко. Блондин з блакитними очима, стрункий, відразу була помітна військова виправка, дуже приємна посмішка і весела вдача. Ліда зрозуміла, що закохалася з першого погляду. Сергієві, так звали хлопця, теж відразу сподобалася дівчина.
Почали зустрічатися. Вже через півроку Сергій освідчився Лідушці. Почали будувати плани на майбутнє. З весіллям вирішили не поспішати. Сергієві потрібно було закінчити навчання. А потім поїдуть знайомитися з батьками. А так як він військовий, їх можуть зареєструвати за три дні. Але через два місяці Лідушка повідомила про Сергія свою вагітність. І ось тут Сергія як підмінили: «Ліда, яка дитина? У мене незабаром випуск, мені потрібно спочатку лейтенантські погони отримати, потім для себе пожити, а потім вже дитина. Я ще не знаю, де я буду проходити подальшу службу. А ти – дитина. Переривай вагітність, і щоб я більше про це не чув», - не говорив, а кричав колись такий ніжний і лагідний Сергій. Ось так, в одну мить, він вирішив долю тої маленької крихітки, яка зародилася в ній. А він продовжував далі: «Ліда, я зараз піду, прийду через два тижні, і щоб у тебе все було в порядку». Гримнув дверима і пішов.
Ліда розповіла все Аллочці. Разом вони поплакали. На наступний день приїхали Ладушка із Зайкою. Ще поплакали. «Дівчата, що мені робити? Я люблю Сергія, не хочу його втрачати, але й дитятко вже встигла полюбити. Мені на днях приснився сон, такий красивий. Заходжу я в оранжерею, перевірити температуру, а там замість гвоздик- такі високі білі лілії цвітуть. Я думаю, це буде дівчинка, і назву я її Лілія. А Сергій сказав позбутися дитини. У чому ж вона винна?» - схлипуючи, говорить Ліда. І тут Алька сказала: «Лідушка, їдь додому, зізнайся про все мамі. Вона в тебе мудра жінка. Ми молоді, можемо згарячу таке зробити, що потім все життя будемо жалкувати. Он у мене старша сестра двічі переривала вагітність. Бо, бачите, треба спочатку на ноги встати, а потім дітей заводити. А тепер на ногах стоїть, а от діток вона вже не може мати».
На наступний день Лідушка оформила на роботі відпустку за свй рахунок і полетіла додому. Коли зайшла до хати, мама сплеснула руками: «Доцю, що трапилося?»
«Мам, я просто дуже сумую за вами». Після того, як пообідали, мама підійшла до Лідушки, яка мила посуд, і сказала: «Доцю, ходімо в спальню, і ти мені все розповіси. Я ж бачу, я серцем відчуваю, що щось трапилося». Ліда все розповіла мамі, як закохалася, як повірила, як планували життя разом, і про реакцію Сергія на вагітність…Мама уважно слухала, а потім сказала: «Лідушка, доню, навіть не думай переривати вагітність. Тяжко тобі буде з дитиною. А хто сказав, що з дітьми взагалі буває легко. Буде тяжко одній матеріально? А хто сказав, що ти одна? А ми всі для чого? Допоможемо. А знаєш, як в народі кажуть: Дав Бог дитя, дасть і на дитя». Мама пригорнула до себе Лідушку.
-Ма, ну чого так? Всі мої подружки, мої однокласниці виходять заміж, народжують дітей, все у них добре. А чим я гірша за них? - ховаючи сльози, запитує Ліда.
- Не дивися, Лідушка, на своїх подруг. Не бажай собі їхньої долі. Ти не знаєш, що їх чекає попереду. Чужої долі не проживеш, а своєї не перепишеш. Твоє від тебе нікуди не дінеться. Твоє тобі й буде - такою була відповідь мами.
- Мамо, ти в мене найкраща. І я хочу бути хорошою мамою.
- Будеш, доню, будеш.
-Ма, як татові сказати?
-Я сама з ним побалакаю, а ти лягай, відпочинь з дороги, заспокойся. Все буде добре, доню.
Ввечері тато підізвав до себе Ліду і сказав: «Лідушка, мені мама передала всю вашу розмову. Я підписуюсь під кожним маминим словом. Я зовсім тебе не засуджую. А твій Сергій ще пожалкує за свій вчинок. А, можливо, він ще передумає і ти його пробачиш. Це вже тобі вирішувати. Але запам’ятай, що б не трапилося, двері нашого дому завжди для тебе відкриті. А з дитям допоможемо, не переживай».
Назад Лідушка поверталася зовсім з іншими думками і з іншим настроєм. Через декілька днів прийшов Сергій:
-Ну що, моя кохана, у тебе все в порядку? - з цими словами Сергій хотів поцілувати Ліду.
-Так, у мене все в порядку.
-Я радий, я завжди знав, що в мене слухняна дівчинка, - Сергій зробив другу спробу поцілувати Ліду.
-Слухняна, так. Тільки я слухаюсь своїх батьків, своє серце, своїх подруг і своє дитятко, яке так хоче жити.
Що? - посмішка злетіла з вуст Сергія.
- Сергію, ти обрав, що тобі важливіші твої лейтенантські погони і подальша військова кар’єра. Вирішив, що дитя не на часі і буде тобі заважати. Так ось ти вибрав погони, а я – дитя. Все по-чесному. Невже ти не розумієш, що одне одному не заважає. І не бійся, переслідувати тебе і скаржитися твоєму начальству я не буду. У свідоцтві про народження, у графі «батько», стоятиме прочерк. А тепер йди звідси.
Сергій ще декілька разів приходив до Лідушки в гуртожиток, зустрічав з роботи. Але домовитися, якщо так можна сказати, про життя дитини вони так і не змогли.
Вагітність Лідушці пішла на користь. Вона розквітла, як той бутон, який все не міг розпуститися. На роботі літала, як метелик. А скільки корисних ідей для їхньої квіткової індустрії вона запропонувала. Її творча натура, здавалося, не мала меж. З нею радилися не тільки майстри підрозділів, а й вище керівництво. «Лідушка, тобі потрібно вчитися далі», - говорили їй. «Ось мої університети», - відповідала Ліда і гладила свого животика.
…Маленька Лілія народилася точно в строк. Першими словами Лідушки про знайомство з донечкою були такі: «Ти найкраща квіточка мого життя». Коли Алька забирала їх з полового, Лідушка відразу помітила, що вони їдуть кудись не туди. «Алько, куди ми їдемо?» - запитала вона у подруги. «Додому, до вас додому» - відповіла та.
Керівництво позачергово виділило Лідушці однокімнатну квартиру. Приїздили батьки, сестри, подруги, колеги по роботі. З їхньою допомогою облаштували квартиру всім необхідним. Через пів року Ліда влаштувала Лілечку на пів дня на дитячі ясла, а сама вийшла на роботу. Згодом Ліда запропонувала керівництву не тільки вирощувати квіти, а й відкрити мережу квіткових магазинів від виробника. Ціни в них були набагато нижчими. Попит величезний. А композиції до урочистих заходів, які розробляли під керівництвом Лідушки, йшли «на ура». Прибутки зростали. Згодом Лідушка заочно закінчила інститут, отримала керівну посаду…
І ось Лілечці 5 рочків, і вона з мамою летить за кордон відпочивати. У них в місті зима, а вони летять «в літо». Білява дівчинка з двома косичками-колосками. Блакитноока красуня, з рюкзачком за плечима і з лялькою у руках стоїть в черзі на реєстрацію. Тримає маму за руку і з цікавістю роздивляється навколо себе. За ними в чергу став чоловік. Його погляд відразу падає на дівчинку. Він деякий час її розглядає. Помітно, що починає нервувати. Переводе погляд на жінку. І хоча вона стоїть до нього спиною, він відразу впізнає її. Та ж сама фігура, те ж саме світло-каштанове волосся. «Лідушка», - Сергій, (а це був саме він) сам того не помічаючи, промовив ім’я жінки, яку так і не зміг забути. Ліда, коли почула своє ім’я, повернулася і зустрілася очима з чоловіком, якого колись любила до нестями.
- Лідушка, я дуже радий тебе бачити. Тебе і нашу донечку. Це ж моя? Правда? Можеш не відповідати, я і так бачу. Вона ж моя копія, - Сергій говорив і говорив, -Як ти її назвала? Я хочу бачитися з нею і з тобою теж. Я думав, що ти тоді поїхала до батьків. Ви на відпочинок? У вас все добре? Бачу, що добре. А в мене не дуже. Не принесли мені щастя лейтенантські погони. У свою першу відпустку приїхав з гарнізону до батьків. Був добряче напідпитку, сів за кермо, ганяли з друзями нічним містом. Потім ДТП, лікарня, з армії комісували. Ліда, я бачу ти без обручки, давай почнемо все спочатку. Ти, я і наша донечка. Дитині потрібна повноцінна сім’я. А я ж батько.
Ліда дивилася на Сергія і згадувала його слова «Нам не потрібна ця дитина. Згодом так, але не зараз». Згадувала і не уявляла своє життя без донечки. Спокійна, слухняна, не по роках розсудлива, умненька. Лілія стала сенсом її життя. «Лідушка, ну що, ти згодна? Давай почнемо все спочатку. Не дарма ж ми сьогодні зустрілися, можливо, це знак», - говорив Сергій, дивлячись то на Ліду, то на свою маленьку копію, від якої він колись відмовився.
Але чому Ліда дивиться не на нього, а кудись поверх нього і далі? Сергій не бачить, що позаду нього йде чоловік. Одною рукою він котить валізу, а другу підняв, щоб його помітили. Чоловік обійшов, ніжно поцілував Лідушку і підхватив Лілю на руки. Мала міцно обхватила його шию своїми ручками. Черга поступово продвигалася. Почалася реєстрація пасажирів. Сергій бачив, як чоловік, притримуючи Лілю, нахилився до Лідушки (до його, Сергієвої, Лідушки) і запитав її: «Кохана, у тебе все в порядку? Ти виглядаєш схвильованою».
«Так, любий, у мене все впорядку. Я просто схвильована, що ти запізнюєшся», - відповіла Лідушка.
На наступний день Лідушка, звісно ж, все йому розповіла про ту зустріч.
-Я боюся, щоб він не почав нас переслідувати, - занепокоєно сказала Ліда, - погляд у нього був якийсь неадекватний. Він раніше таким не був. Можливо це наслідки аварії.
- Не хвилюйся Лідушка, я зумію вас захистити...
Світлана Опришко, м.Богодухів
