Для Андрія ВОЛЧКОВА земля з дитинства асоціюється з Батьківщиною, хлібом, ріднею…Бо і дідусь його, Володимир Васильович, знаний у селі механізатор, і батько Валерій , вчитель за професією, сільський голова не одного скликання, – змалечку призвичаювали онука і сина до роботи на землі, вчили поважати та цінувати хліб- основу життя, бути справедливим. Мама Тетяна, фельдшерка, прищепила сину почуття милосердності, доброти, співчуття…
Для Андрія рідне село та близькі люди – це тепло і світло. Тож навіть навчаючись у харківському вищому навчальному закладі- щотижня рвався у рідну Дмитрівку, аби надихатися життєдайним повітрям і, звісно, допомогти родині у сільських турботах-клопотах.
- Хоча, як згадаю дитячі роки, - досі корови перед очима, - посміхається співрозмовник.- Адже випасати їх нам, малим, не дуже подобалося. Цілий день на сонці, та ще й погратися ні з ким і ніяк -треба постійно бути уважним, слідкувати за худобою…Тож і думки у нас, малечі, були спільні: «Щоб та корова здохла…» (сміється). А додому прийдеш – город, господарство, якесь «завдання» від дідуся, тата чи мами…Але тільки тепер усвідомлюєш, настільки важливо, що нас змалечку вчили дисциплінованості, відповідальності, працьовитості, почуттю обов’язку. Бо в дорослому житті цього не навчишся. Я вдячний старшим за життєву науку…
Згадуючи дитячі роки, Андрій з ностальгією розповідає, як у дитинстві разом з друзями не один ставок у Дмитрівці та сусідніх селах «перепливали уздовж і впоперек».
Навчався у школі добре, середній бал атестата – «10». Особливо до снаги були географія та історія. А ще дуже любив спорт, надто -футбол. На районних змаганнях їхня команда не раз досягала перемог. Не розлучався він з футболом і у студентські роки, був одним із кращих гравців інститутської команди.
Навчаючись у школі, Андрій мріяв про університет імені Ярослава Мудрого, хотів бути правознавцем. Але мрії так і лишилися мріями…
Здобував професію у Харківському торговельно-економічному інституті Київського національного торговельно-економічного університету. І хоча зі школи хлопець не дуже любив точні науки, все ж 5,5 роки довелося вивчати вищу математику… Вже з першого курсу Андрій після занять працював – вважав, що вже досить дорослий, аби не залежати від батьків, хотів мати зароблені власними руками гроші. Паралельно вивчився на тракториста у Богодухівському аграрному ліцеї та закінчив військову кафедру Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
Механізатором, власне, хлопчина вважав себе з дитинства, бо ще в школі дідусь навчив їздити його на своєму тракторі. Вони, сільські одноосібники, звикли покладатися на власні сили і можливості, тож професійне опанування залізного коня поповнило родинну когорту дипломованих фахівців для роботи в полі…
Бажання пройти військову кафедру університету було внутрішнім покликом Андрія захищати рідну землю, бо вже точилася російсько-українська війна.. І 2017-го, він, 21-річний молодший лейтенант, був призначений командиром взводу 92-ї ОМБР.
Два роки служби в АТО за контрактом – були не просто внеском молодого чоловіка у захист суверенітету держави від військової агресії недружнього сусіда, а його справжнім життєвим випробуванням на міцність і стійкість. Андрій його витримав гідно. Разом з хлопцями утримували позиції, не раз опинялися під вогнем ворога. Пройшовши з побратимами бої під Мар’їнкою, Красногорівкою, інші «гарячі точки», захисник зумів заслужити авторитет і повагу серед тих, хто за віком годився йому у батьки. До нього прислухалися, з ним радилися…Адже в армії тебе цінують не за звання і посади, а за людські якості, уміння у важливий момент прийняти єдино правильне рішення.
Після звільнення з армії, Андрій працював на землі, на м’ясокомбінаті.
Незадовго до повномасштабного вторгнення росії в Україну Андрій підписав контракт і вступив до складу 209-го Окремого батальйону сил територіальної оборони Богодухівського району.
24 лютого 2022 року Андрій Волчков зустрів на бойовому посту - він якраз був черговим. Ні, його не злякали вибухи, паніка людей – чоловік був готовий, що ось-ось підлий ворог нагло прийде на нашу землю. І це сталося. Зателефонував одразу батькові, який разом з сином і іншими богодухівськими патріотами цього ж дня зібралися і поїхали до Харкова, де базувалася їхня бригада. Загін складався переважно з добровольців, які не мали військового досвіду, все ж усіх їх об’єднувало одне бажання – відбивати ворожу навалу. У Харкові отримали зброю і прибули на авіазавод, де відчайдушно робили все можливе, щоб не допустити ворога до міста.
Пізніше Андрій, начальник групи розвідки, виконував бойові завдання на кордоні Богодухівського району, Золочівщині, на Ізюмському, Бахмутському напрямках…
ВЕСЬ ТЕКСТ- У ГАЗЕТІ "МАЯК" ВІД 21 ЧЕРВНЯ