22 вересня, у День партизанської слави, до редакції «Маяка» звернулася Катерина Сировацька. Вона поділилася історією свого дідуся  -Олександра Сидоровича Острася, жителя Івано-Шийчиного, який під час нацистської окупації був бійцем Богодухівського партизанського загону. Разом із родинною історією Катерина надіслала й документи, що зберігають пам’ять про нього.


   «Сьогодні в Україні вшановують пам’ять Героїв партизанської слави. І я хочу поділитися історією мого дідуся Острася Олександра Сидоровича. Це татко моєї вже покійної мами - Мирошниченко (Острась) Зінаїди Олександрівни», - написала Катерина Сировацька.


   Історія Олександра Острася - одна з тих родинних історій, за якими стоїть доля цілого покоління, що пережило окупацію, боротьбу і втрати.


   Архівні документи, які зберегла родина, підтверджують: Олександр Сидорович Острась народився у 1901 році, проживав у селі Івано-Шийчине та був головою колгоспу імені Ворошилова.
   У вересні 1941 року він вступив до Богодухівського партизанського загону.
   В архівній довідці також зазначено, що постановою бюро Харківського обкому КП(б)У від 11 квітня 1945 року Олександр Сидорович Острась був затверджений бійцем Богодухівського партизанського загону.
  А далі - короткий рядок документа, за яким стоїть трагедія людського життя: «Повешен оккупантами в 1942 году».
  Олександра Острася стратили у 1942 році.
Донька була присутня під час перепоховання батька


У родині збереглася пам’ять і про обставини його загибелі.
За словами Катерини Сировацької, її дідусь разом із двома іншими партизанами був страчений - повішений - у Богодухові.
  Трьох загиблих поховали в одній могилі. Згодом їхні останки перенесли до пам’ятного місця у центрі Богодухова.
  Особливо щемкою є ще одна деталь родинної історії: донька Олександра Сидоровича - Зінаїда Олександрівна Мирошниченко - була присутня під час перенесення останків свого батька та ще двох загиблих.
  Для неї це був не просто епізод історії міста. Це був її татко, якого забрала війна.
   Минуло понад вісім десятиліть. Змінюються покоління, але в родині Острася пам’ять про нього не зникла.
 Катерина Сировацька пише: «Ми пам’ятаємо подвиг нашого дідуся і завжди, як їдемо у своє рідне село Івано-Шийчине, зупиняємося, щоб віддати шану нашим героям».
   І, мабуть, саме так і живе справжня пам’ять - не тільки у документах, датах чи написах на пам’ятниках. Вона живе у родинних розповідях, старих довідках, які бережуть десятиліттями, у спогадах дітей та онуків. У звичці дорогою до рідного села зупинитися біля пам’ятного місця і подумки вклонитися тому, кого вже давно немає поруч…Бо доки пам’ятають нащадки - живе й історія людини.

Фото та архівні документи надала Катерина Сировацька.