1 березня минає чотири роки, як загинув, захищаючи Україну, наш рідненький, дорогий син, брат, чоловік та тато Андрій Володимирович ЛАЗУРКО.
Чотири роки, відколи в нашому домі живе тиша, а в серці - невимовний біль. Час не лікує і не стирає спогадів. Він лише вчить жити з тугою, з любов’ю та світлою пам’яттю про найдорожчу людину. Він назавжди залишається в наших серцях — у кожній молитві, у кожному спогаді, у кожному подиху. Ми пишаємося його мужністю, його силою та безмежною любов’ю до України. Подвиг Андрія - це наша гордість і наша рана водночас. Нам дуже його не вистачає… Але ми бережемо все, що пов’язане з ним, і житимемо так, щоб бути гідними його світлого імені. Світла й вічна пам’ять тобі, наш Герою та Царство Небесне. Любимо. Пам’ятаємо.
Сумуючі – всі рідні
