19 січня 2026 року Богодухівський край втратив творчу Людину – Пилипенка Івана Опанасовича. Ніби з Ним учора розмовляли, діти у справах поспішали, Він зупиняв, з цікавістю питав, наздогін знову щось казав. Сьогодні життя близьких зблідло, немає цих яскравих щоденних побутових моментів…
   Народився митець 03 жовтня 1940 року у сільській багатодітній родині в селі Заброди Богодухівського району. Народження майбутнього художника зареєстровано через два роки. Цьому завадила Друга світова війна. Були часи, коли маленького Івана ховали в хаті від німців. Отже, весь життєвий шлях він був молодшим за паспортом і по Духу. З малку до віку він читав та навчався ремеслу, творив, самовдосконалювався і господарював. З дитинства виявляв інтерес до малювання, історії рідного краю. Мати купувала йому на базарі маленькі коробочки з фарбами, а пензлики малюк виготовляв собі сам. Школа, армійська служба... Починаючи з лав армії він винаходить себе як художник-оформлювач. Природний дар Івана починає працювати на користь суспільству.
      Безліч годин творчої роботи  майстра пройшло в державних установах, підприємствах, навчальних закладах. Іван Опанасович вміло оздоблював стели сільгосппідприємств на в’їздах до населених пунктів, художньо облаштовував фасади підприємств Богодухівщини, майстрував у краєзнавчому музеї, велику частину життєвої енергії присвятив мистецькій роботі в православному храмі. Як іконописець, він створював культові образи за  суворими церковними канонами. А ця професія вимагає і релігійної обдарованості, благочестивого способу життя та знання богословського значення сюжетів. Багато молодих подружніх пар вінчались та засновували сім’ю з іконами художника Пилипенко І.О., у тому числі й власні діти.
     Крім того, особистість майстра проявилась у таких гранях як різьбар, карбувальник, поет, краєзнавець, дослідник біографій видатних українських діячів (Г.Сковорода, Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, В.Каразін, Л.Костенко та інш.). Подробицями життя цих особистостей, їх причетністю до творчого буття Богодухівщини   краєзнавець невтомно ділився, розповідав зачаровано годинами.  
  85 років - на одному подиху…
   Насправді ж життя було насичене і сімейними турботами: дві доньки, син, шість онуків. Була щоденна копітка робота в саду та на городі. Його захоплення – риболовля, особливо зимова та нумізматика. З любов’ю відносився до книги, сам міг зробити палітурку, що стало запорукою утворення власної бібліотеки. З вподобанням відвідував районну бібліотеку, виступав із лекціями. Не один рік Іван Опанасович працював із студентами мистецького та історичного фаху, передаючи їм навички майстерності. Виступав, як дослідник, на творчих заходах в музеї Г.С. Сковороди.  Наш земляк Пилипенко І.О. своїми дослідницькими надбаннями ділився з викладачами Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна.  
     Твори поета неодноразово друкувались в районній газеті «Маяк», яку він любив та був дописувачем до останнього подиху. У своїх віршах він оспівував особистостей, відображав любов до рідного краю та України. 
     Чимало зусиль художник прикладав до організації на належному рівні виставок власних картин на День міста Богодухова з культурно-просвітницькою метою.
    Керівники, митці, майстри, вчені, земляки, які з ним співпрацювали, або замовляли роботи вважали його за багатогранного професіонала своєї справи, талановитого, людяного і чесного. Іван Афанасійович, таке ім’я він любив,  за більш ніж шість десятиліть трудової діяльності здобув беззаперечну повагу у всіх, хто його знав. Він був усе життя фізично здоровим і сильним, лікував себе сам. Сотні тисяч годин праці стоячи на ногах . Останні дні життя він скаржився тільки на ноги. Але майстер встиг виконати всі Божі плани на Земне призначення.  
Вічна пам'ять тобі Художник і рідна людина. 
У скорботі та з біллю на серці велика родина, яку ти лишив по собі     та твій РІДНИЙ КРАЙ БОГОДУХІВЩИНА.