ТРИ РОКИ СВІТЛОЇ ПАМ'ЯТІ
Минає три роки, як перестало битися серце нашого рідного Віталія Івановича Фатича. Йому було лише 43… Вік, коли ще стільки планів, надій, мрій і нездійснених задумів. Та жорстока війна обірвала його життя під Бахмутом, залишивши невимовний біль у серцях найдорожчих людей. Коли розпочалася повномасштабна війна, Віталій повернувся з-за кордону, щоб стати на захист рідної України. Він міг залишитися далеко від небезпеки, але його серце покликало додому - захищати свою землю, свій народ, своїх рідних. 
Таким він і був - мужнім, відповідальним, із добрим серцем і сильним духом. Віталій був турботливим і люблячим сином, надійним братом, найкращим дядьком для своїх племінників.
Як старший син у родині, де діти росли без батька, він завжди допомагав мамі підіймати молодших, підтримував, турбувався, брав на себе відповідальність.
У його серці вистачало любові на всіх.
Особливою радістю для нього були племінники. Як же любив він їх балувати смаколиками, тішити маленькими подарунками, дарувати свою увагу й тепло! І тепер ці прості, але такі дорогі спогади зігрівають душу та водночас щемлять серце. Бо так хочеться ще раз почути його голос, побачити усмішку, відчути його присутність поруч… Віталій любив спорт, захоплювався боксом, вів здоровий спосіб життя й радив рідним берегти себе, дбати про своє здоров’я. Він умів не лише словом, а й власним прикладом показувати, як треба жити. Три роки минуло…
А маминому серцю й досі не віриться, що сина немає поруч. Здається, ніби все сталося тільки вчора, ніби зовсім недавно вона провела його в останню путь.
Час іде, змінюються дні, приходять нові ранки, але материнська любов не знає ні часу, ні відстані. Для мами він назавжди залишиться її рідним хлопчиком, її сином, її кровинкою, частинкою душі, яку неможливо замінити. Немає слів, здатних утішити родину, немає сліз, які могли б повернути найдорожчу людину. Залишилися спогади, світла пам’ять, невимовна туга й любов, яка житиме доти, доки б’ються серця тих, хто його любив. Віталію, наш рідний, ти назавжди залишишся з нами - у маминих молитвах, у серцях брата й сестри, у спогадах твоїх племінників. Ти віддав своє життя за Україну, за наше майбутнє, і подвиг твій ніколи не буде забутий. Спочивай із миром, наш дорогий Захиснику. Нехай Господь прийме твою душу у Свої небесні оселі, а там, де ти тепер, не буде ні болю, ні страждань, ні війни… Світла пам’ять тобі, наш Віталію, наш ГЕРОЙ! Ти назавжди в наших серцях. Пам’ятаємо. Любимо. Сумуємо…
У глибокій скорботі - мама, брат, сестра та їхні родини
