Коли я чую про красиве подвір’я, мені завжди хочеться туди полетіти - бодай на кілька хвилин. Побути серед квітів, вдихнути їхній аромат, помилуватися тією красою, яку створюють людські руки, і відчути той особливий спокій, який огортає душу. Напередодні Дня міста я вирішила завітати до доброї, щирої, усміхненої жінки - справжньої трудівниці Наталії Борисівни Поважної, яка мешкає на вулиці Лесі Українки.
Пані Наталія - людина скромна й небагатослівна. Про свої квіти вона говорить тихо, ніби про найдорожчих друзів. Мені доводилося обережно «витягувати» з неї спогади, думки й історії, пов’язані з кожною рослиною.
Родом господиня з мальовничої Полтавщини - села Лютенька, яке сьогодні відоме не лише своєю красою, а й трагічною історією Голодомору. Після закінчення технікуму у 1978 році вона за направленням приїхала до Богодухова працювати на Богодухівський плодокомбінат. Минуло майже пів століття, а пані Наталія й досі працює на тому ж підприємстві, яке нині знають як рибоконсервний завод «Екватор».
У 1980 році вона вийшла заміж за пана Віктора, народила сина та доньку, а сьогодні радіє онучці Єлізаветі. Здавалося б, життя склалося добре, але, як із сумом каже господиня, «якби не ця клята війна…» Війна змінила багато планів і людських доль, та не змогла забрати найважливішого - любові до квітів.
Ця любов, розповідає співрозмовниця, народилася ще в дитинстві. Мама пані Наталії дуже любила українські жоржини, і, мабуть, передала доньці свою легку руку та добре серце. Спочатку на подвір’ї з’явилося кілька кущів жоржин, потім - флокси, особливо білі, які вже понад сорок років прикрашають її оселю.
Особливе місце в серці господині займають троянди - королеви квітів. Але пані Наталія знає: краса потребує турботи. Квіти, каже вона, теж мають свій характер - люблять поживу, підживлення, уважний догляд, який вона обов’язково дає їм під час пересадки.
Її «квітковий рік» починається з крокусів, гіацинтів і тюльпанів, а завершується хризантемами, яких у господині близько десяти видів.
Та найбільше мене вразило інше: квітам у пані Наталії затісно лише в палісаднику. Вони живуть всюди - у горщиках, кашпо, на ґанку, біля доріжок. Петунії, герані, різнобарвні декоративні рослини, назви яких я навіть не всі запам’ятала, створюють справжній квітковий світ... А які ж у неї гортензії - розкішні, мов святкові букети! Поруч -ніжні ромашки, яскраві ехінацеї, величні лілії, декоративні кущі, і, звичайно ж, чорнобривці - без них важко уявити справжнє українське подвір’я. Я навіть подумала, що квітів тут, мабуть, більше, ніж овочів. На це пані Наталія лише посміхнулася:
- Ну що ж, це моє хобі. Я вкладаю в квіти любов, а вони віддячують мені своєю чарівністю.
Я дивилася на всю цю красу, милувалася, і мені зовсім не хотілося залишати це подвір’я. Там було затишно, тепло й по-справжньому спокійно. Я відчула те саме, що й господиня: любов до квітів справді взаємна.
Наталія Борисівна щиро любить Богодухів, свій невеличкий затишний куточок, людей, з якими працює поруч багато років, свою родину й кожну квітку, що розквітає біля її дому.
.jpg)
