У перших поселенців на теренах колишнього Дикого поля були свої неписані закони. Часи тоді були неспокійні: протистояння з Польщею, татарські набіги. Виживали, звісно, найсильніші і найспритніші. На жаль, почуття постійної небезпеки, очікування нападу ворога, жорстокість поєдинків нашим пращурам доводилось переносити і в повсякденне життя, в родинний устрій і побут. Ватаги озброєних козаків під проводом свого пана грабували проїжджих купців і маєтки своїх сусідів. Як свідчать архіви, така небезпека підстерігала перших слобідчан на кожному кроці.
У літописця Харківської єпархії Філарета описано про сестру Сумського полковника Герасима Кондратьєва, котра, за переказами, була відважною жінкою, але жила нечесно. Набравши собі ватагу відчайдушних сумнівного походження переселенців, вона виходила на велику дорогу і грабувала разом зі своїми поплічниками московських купців. Чутки про грізну атаманшу дійшли до її брата, а той спробував по-родинному вгамувати сестрині апетити. Та марно. І тоді Герасим Кондратьєв заскочив свою сестру на гарячому під час чергового пограбування. За такі лихі дії посадив її до кам’яного підвалу, замурувавши вхід. Досьогодні залишається загадкою, чи міг насправді так вчинити Сумський полковник, відомий, як мудрий адміністратор, будівничий багатьох церков, монастирів і народних шкіл.


Немало таємниць розбійницького минулого приховує у своїх глибинах історія Богодухівського повіту. Адже, за місцевими переказами, сама назва міста свідчить про те, що на богодухівських болотах можна було будь-якої миті очікувата нападу підозрілих людей, і добром це вкрай рідко кінчалося – тобто легко можна було «віддати Богу душу...»
Та це лише перекази та легенди. Однак у Харківському державному архіві є немало свідчень про реальні розбійницькі напади і безчинства, котрі відбувалися під проводом людей відомих, з бойовим минулим, дворянського походження. Це стосується і шляхтича Самуїла Ляща, і московського дворянина Курбського, і Переяславського полковника Танського. Останній був справжньою грозою богодухівських поміщиків і військової старшини Охтирського козацького полку.
Як свідчить Сіверський літопис, Василь Танський був охочокомонним полковником у Правобережній Україні в 1715 та в 1718-1720 роках, пізніше – Преяславським полковником. Його дружина Ганна була дочкою Ніжинського полковника Степана Петровича Забіли. Його родичем був Антон Михайлович Танський – Білоцерківський, а згодом Київський полковник. Рід, як видно з літопису, знаний, уславився хоробрістю, бойовими звитягами і зрадою гетьмана Мазепи. Саме за вірну службу Петро І віддячив полковників Танських багатьма привілеями, в тому числі й дарував землі в Лівобережній Україні.
До всього сказаного слід додати, що Василь Танський, новоспечений землевласник зі слободи Мурафи Богодухівського повіту, був освіченою і розумною людиною – поет, лицар і шанолюбець. Та найбільша його заслуга полягала в тому, що він дав світові знаменитого правнука – Миколу Васильвича Гоголя. Тож цілком закономірно, що й мешканці Богодухівщини можуть пишатися тим, шо мають причетність до класика світової літератури через його прадіда Василя Танського.
Переяславського полковника відразу незлюбили в Богодухові і навколишніх селах, називали позаочі презирливо «волхв». І цим було все сказано. Подейкували, що Танського примусово відправили до Мурафи разом з його найближчими поплічниками, теж волхвами, - полковником Кигичем, офіцерами Жияном, Бедрягою, а також з кількома десятками рядових козаків і поляків. Їм було наказано зайнятись хліборобством і облаштувати в Мурафі кінний завод. Чи то місія Василеві Танському не сподобалась, чи приваблював більш легкий спосіб безбідного існування, та зайнялися новоприбулі переселенці зовсім іншим. Одна за одною стали надходити скарги до полкової канцелярії на безчинства і розбійні напади ватаги Переяславського полковника.
У 1720 році ротмістр Жиян побив мурафського священика і його сина. Провести слідство доручили кураторові казенної тютюнової фабрики в Охтирці, однак і Танський, і Жиян всіляко ухилялися від будь-яких слідчих дій. Бригадир слобідських полків Осипов писав, що волохи вчиняють пограбування, образи і розорення всім мурафським мешканцям, внаслідок чого в слободі спорожніли 70 дворів.
У 1724 році Охтирський полковник Лесевицький подав нову скаргу на волхвів, що ті захопили немало земель і лісів, вчиняють образи і побиття мешканців сіл і містечок. Крім того Танський, як стверджував у своїй скарзі полковник, розорив і спалив новозбудовану слободу Шарівку. Таких свідчень в історичному минулому Богодухівщини немало. Нарешті справедлива рука правосуддя дістала мурафського розбійника. За царювання Анни Іоанівни Василя Танського відправили на сибірську каторгу (подейкували – довічно).
Про життя Переяславського полковника на засланні маємо уривок з фундаментальної праці В.М.Шерстобоєва «Илимская пашня»:


«В 1734 году в Усть-Кутский острог пересылается 77 ссыльных для работы на судах Камчатской экспедиции… Через год в Илимске появляется бывший переяславский полковник Танской. Он был бит кнутом и послан в Сибирь, здесь он находился «под крепким караулом», никого к нему не допускали, бумаги и чернил ему не давали. Конвоиры получили приказ: «на наслегах приковываться вам с ним, Танским, данными вам ис тайной канторы железами».
Життя мурафського  розбійника і на каторзі було оповите таємницею. Яким чином людині, за якою так суворо наглядали, виплачували щодня по 50 копійок «на прокорм» (гроші на ту пору немалі!), тоді як інші про такі розкоші і не мріяли? Скажімо, ув’язненому князеві Юрію Долгорукому видавали на день всього 10 копійок. Маловідомому українському полковникові видається на харчування грошей у 5 разів більше, ніж представникові однієї з найдавніших аристократичних родин Росії! Невже не лише за розбійні напади ув’язнили Переяславського полковника? Загадки переслідували цю харизматичну постать впродовж усього життя.
Підсумовуючи семирічний період сибірського заслання Василя Танського, автор монографій про життя М.В.Гоголя російський письменник-біограф Ігор Золотуський зазначає: «...прадед Гоголя, Василий Танский, дожил до восьмидесяти пяти лет. Этот петровский полковник, бывший приближенным гетмана Скоропадского, все перенес – и славу, и бесславье (когда его сослали за жестокое обращение с козаками в Илимск), и потерю имений, и семь лет Сибири… Так что среди предков Гоголя были и свои возмутители спокойствия. Полковник Танский, судя по всему, человек смелый, но и честолюбец, испытавший тяжесть опалы, к концу жизни раскаявшийся и нашедший утешение в вере…»


На жаль, архівна хроніка діяльності Василя Танського в Богодухівському повіті після сибірського заслання свідчить про інше. Опальний полковник не збирався спокутувати свої гріхи, і землі в Мурафі у нього ніхто не забирав. Як стверджує Філарет, у 1748 і 1749 роках козаки Охтирського полку знову скаржилися на Танського і його ватагу гайдамаків, котра погрожувала знищити Мурафську козацьку сотню і між іншим знову розорила слободу Шарівку і побила Краснокутського атамана.
У Держаному архіві Харківської області зберігається документ, що підтверджує свідчення Філарета. До Бєлгородської губернської канцелярії було направлено «Дело по челобитью бывшего слободского драгунского полка вахмистра ныне вотчин графа Разумовского управителя Василия Ольховского племянника его Ивана Водяницкого с полковником Василием Танским в приезде им, Танским, в слободу его Водяницкого Шаровку, в бое подданных его и в грабеже пожитков» (ДАХО, ф.406, оп.1, од.збер.94).
Сутнсть скарги доводить той факт, що терпець мешканців слобід Охтирського полку урвався. Танському пригадали всі його недобрі вчинки: і заслання до Сибіру «за многие худые его поступки и шалости», і помилування у 1742 році імператрицею Єлизаветою, після чого він набрав собі нову втагу і продовжив розбійницькі напади на сусідів. З часом дістався Танський і до Бєлгорода. Там швидко зреагували на скарги мешканців губернського міста і доправили мурафського поміщика і його найближчих побратимів до Бєлгорода. Однак до суду не дійшло: Танський з друзями, підпоївши горілкою охорону, втік. Влітку 1748 року знову розпочав серію жорстоких нападів і пограбувань. У січні 1749 року ватага Василя Танського у кількості 20 гайдамаків вдерлася в будинок Ольховського в Мурафі. Там був його племінник Іван Водяницький. Нападники хоіли заколоти племінника рогатинами, та на заваді стали мешканці Мурафи, котрі заступилися за молодого поміщика і не дали вчинити самосуд. 
Від цієї «челобитної» почалося судове переслідування колишнього в’язня Ілімського острогу, котре на тривалий час призупинило сумну статистику розбійних нападів на мирних мешканців слобід і містечок. Основні ж маєтності полковника Танського були на правому березі Дніпра. Зокрема, хутір Купчин перейшов потім батькові М.В.Гоголя – Василеві Панасовичу Гоголю-Яновському. 
Ці сторінки розбійницького життя Василя Михайловича Танського, Переяславського полковника, людини розумної і поетично обдарованої, прадіда неперевершеного Гоголя, - невід’ємна складова історичного минулого Богодухівського краю.
                                                                                Наталія Могилевська