Люблю тихі вулички Богодухова. В них особлива магія і таїна буття. Адже вони, здається, глибоко проникають в серце старого міста і несуть на собі печать минулих років і десятиліть. І ритм життя тут трохи інший: спокійний, розмірений, але атмосфера така ж гостинна і доброзичлива, як і у всього міста.
   На одній з таких затишних вуличок мешкає родина Івана Никифоровича і Зінаїди Микитівни Осьмак.

 

Разом вони вже 62 роки від першого знайомства і до сьогодні. Обоє добре пам’ятають ту першу зустріч на танцювальному майданчику будинку культури в холодному січні 1964 року. Він на ту пору – уродженець маленького прикордонного села на Сумщині, випускник зооветеринарного технікуму, солдат строкової служби в місцевій військовій частині; вона – корінна богодухівка із старого інтелігентного роду Жиленків, в альбомах якої по сьогоднішній день зберігаються старі пожовклі світлини початку ХХ сторіччя.
    Зінаїда Микитівна обережно перегортає сторінки альбому, знає свій родовід досконало. «Ось цю фотокартку, - показує нам, -- 1917 року було пробито кулею наскрізь, але вона потрапила таки до родини». І далі обличчя дідів-прадідів: спокійні, виважені, хоча й не звикли позувати перед камерою. У тих світлинах ціла епоха життя міста першої половини минулого століття.


   У цій родині шанобливо ставляться не лише до своїх пращурів, а й до історії рідного міста. У певному відтинку тієї історії брала безпосередню участь і їхні родина. Так сталося, що їхнє особисте життя тісно переплелося з минулим Богодухова.
Іван Никифорович згадує, як після закінчення технікуму зазнав поневірянь із працевлаштуванням, поки нарешті не знайшов своє місце на Харківщиені, звідки і був призваний в армію. А відслуживши і зустрівши свою долю, тут і залишився назавжди. Жодного разу не пошкодував. Взагалі , в цій дружній родині ніколи не виникало бажання переписати свою долю або прожити життя по-іншому. Хоча негаразди та болючі втрати не обминали їхню оселю. Допомагала виживати їхня велика подружня любов (інакше й не назвеш!) і взаємна підтримка.
1969 року Іван Никифорович закінчив Харківський сільськогосподарський інститут, працював головним зоотехніком у тодішньому колгоспі «перемога», а з 1978 року – головним зоотехніком, а згодом заступником начальника районного управління сільського господарства.
   З 2002 року досвідчений спеціаліст – на заслуженому відпочинку, маючи за плечами 43 роки трудового стажу. Тож можна сказати, що він виконав, як кажуть, свою велику місію: народив двох дітей, збудував великий затишний будинок, посадив розкішний сад. Зінаїда Микитівна стала берегинею того дому, берегинею домашнього вогнища.
Отак і живе на тихій богодухівській вуличці ця дружна родина, члени якої просто випромінюють добро і світло, навіть попри пережиту гіркоту втрат. А я відкрила для себе просту істину: магію тихих богодухівських вуличок створюють не якісь там  космічні сили, а люди, які тут проживають, які шанують минуле і дивляться з оптимізмом в майбутнє.


    А 4 серпня Іван Никифорович відзначає свій день народження. Тож від щирого серця хочеться побажати йому міцного здоров’я, родинного тепла, душевного спокою та ще багатьох світлих років поруч із найдорожчими людьми.
  Наталія Могилевська