14 грудня 1986 року було офіційно повідомлено про закінчення будівництва саркофагу над 4 енергоблоком ЧАЕС. Цей день став днем пам'яті героїв-ліквідаторів в Україні.
14 грудня ми вшановуємо подвиг тих, хто приймав участь в ліквідації тієї страшної техногенної катастрофи.
Влітку 1987 року мій чоловік, Олександр, разом зі своїми товаришами з АТП 16339, працював в 30-ти кілометровій зоні відчуження, водієм. Жили вони в місті Чорнобиль, що за 10 км від ЧАЕС. Він розповідав, як боляче було дивитися на покинуті домівки. З відчинених вікон яких, вітер виривав гардини і крутив їх на всі боки, як хотів. Перехоплювало подих від дитячих майданчиків з покинутими іграшками. Особливо запам'яталася гойдалка, на якій лежала лялька. А вітер час від часу гойдав її. Гойдалка скрипіла, неначе плакала. Плакала за жителями свого міста. В Чорнобилі, до аварії, проживало 13000, а в Прип'яті, що за 3 км від ЧАЕС – 50000 мешканців.
Місто Чорнобиль завдячує своєю назвою – полину чорнобильнику. Це місто з давньою цікавою історією, яке згадується в літописі ще в 1193 році. А Прип'ять, дуже молоде місто. Воно збудоване в 1970 році для інженерів-атомників та їх сімей. Молоде красиве, надсучасне на той час місто, на жаль, не мало подальшої історії розвитку. Час в ньому зупинився 26 квітня 1986 року. Ці міста стали примарами. А довкола них краса українського Полісся. Повноводна річка Прип'ять зачаровує своєю красою. До речі, вона є найбільшою притокою Дніпра.
Мій чоловік розповідав, як незвично та пригнічено виглядав «рудий ліс». Розповідав, якими сумними були погляди тих ліквідаторів, яких він підвозив на об'єкт. Коли вони дивилися з вікон автобуса на наслідки «роботи» мирного атома…
Невдалий експеримент, два теплових вибухи, пожежа, пошкодження енергоблока, радіаційна хмара. Скільки ще випробувань випаде на долю нашої країни, на плечі наших хоробрих та мужніх українців. Радіація невидима. Та дуже гостро і боляче ми відчуваємо на собі її вплив. Так атом – це не іграшка.
Та росії мало 1986 року. В 2022, при окупації ЧАЕС, дивом вдалося уникнути ще однієї трагедії. А 14 лютого 2025 року росіяни вдарили «шахедом» по новому саркофагу над 4 енергоблоком ЧАЕС. Наразі окупована Запорізька АЕС. І людство стоїть в кроці від смертельної небезпеки. Скільки ще потрібно трагедій і смертей, щоб нарешті, всі зрозуміли, що всьому є межа. І її обов'язково належить дотримуватися.
600000 ліквідаторів боролися з наслідками аварії на ЧАЕС. Скільки ліквідаторів-чорнобильців вже відійшли у вічність. Скільки хворіють і стали інвалідами. Скільки розбитих сімей і понівечених доль. Скільки вдів, сиріт, хворих та ненароджених дітей залишила по собі ця трагедія. Мій чоловік, коли хвороба почала дуже швидко прогресувати, говорив: «Ось і моя черга підійшла. «Догнав» і мене Чорнобиль».
В квітні 1986 року сталася ця страшна трагедія. В 2016-му, я написала допис в нашу «районку» про сумну, 30-ту річницю. Написала, та все не могла дати назву. Говорю до чоловіка, що напишу просто «30-та річниця», а він додав «краще б її не було». Під таким заголовком і опублікували – «30-та річниця. Краще б її не було».
А 23 березня 2019 року, перестало битися серце мого коханого чоловіка. Йому було лише 63 роки, як він покинув земне життя.
Я тримаю в руках документи і відчуваю, як вони «обпікають» мої долоні: ліквідатор аварії на ЧАЕС другої категорії, довідка про першу групу інвалідності. Свідоцтво про смерть, висновок про те, що хвороба і смерть пов'язані з ліквідацією аварії на ЧАЕС.
І ще один – посвідчення вдови ліквідатора.
Наразі, я розумію, чому полин, в народі називають «вдовина трава». Бо він такий же гіркий на смак, як і гірка доля вдови.
Все далі й далі відходить в історію той трагічний день – 26 квітня 1986 року. Все рідшими стають ряди ліквідаторів-чорнобильців. Вони – наші герої. Бо на той час, це був їхній фронт, який вони міцно тримали. Вони, отримуючи смертельні дози радіації, виконували свою роботу. Вони знали, чим це закінчиться, але мужньо брали на себе цей удар. Ліквідатори-чорнобильці, герої, вірні сини й доньки України, ми цінуємо вашу сміливість та жертовність, відповідальність та відвагу, мужність та стійкість. Безцінними були ваші знання, уміння та професійні навички в надтяжких умовах праці.
Ми пам'ятаємо Вас і Ваш подвиг. 26 квітня 1996 року в місті Чорнобиль відбулося урочисте відкриття пам'ятника героям Чорнобиля. Називається він – «Тим, хто врятував Світ».
Ви врятували нас, а ми не змогли врятувати Вас. Пробачте…
Світлана Опришко, м.Богодухів
