Кожного року 16 листопада ми, зв'язківці, відзначаємо наше професійне свято – День працівників радіо, телебачення та зв'язку. З нагоди свята вітаю вас, шановні колеги, ветерани зв'язку, і ті, хто продовжує працювати. Вітаю вас із професійним святом. Бажаю вам, перш за все, міцного здоров'я, мирного неба, довгих років життя, добробуту та радості. Нехай сонце зігріває вас своїм теплом, успіхів у всьому.
Саме 16 листопада 1924 року почало свою роботу Українське радіо з міста Харкова. Гучномовець було встановлено на Свято-Успенському соборі. Приватні приймачі дозволили ставити з 1924 року, але для цього треба було отримати державний дозвіл, сплатити абонплату, купити приймач і поставити антену. У будинки, де було радіо, приходили сусіди, приходили сім'ями, щоб слухати передачі. А девіз того часу – “Радіоточка - у кожен дім!”. Голос диктора звучав з приймачів у багатьох громадських місцях, так встановлювали гучномовці на вокзалах, центральних вулицях, щоб мешканці слухали важливі новини, музику, пісні. Також лунали твори наших відомих письменників, поетів, таких як Бажан, Остап Вишня, Максим Рильський, Тичина, Малишко.
Перший студійний запис з гімном України після здобуття незалежності здійснював Симфонічний оркестр Українського радіо. Були новини, музичні вітання, чудові передачі на різну тематику.
Але, на жаль, це вже в минулому. Минають часи, змінюються технології, комп'ютерні нововведення витісняють, як кажуть, старе, ми почули: « На цьому Українське радіо завершило роботу в дротовій мережі, слухайте через інтернет».
В 2000 році закрили нашу телефонну станцію АТС – 54, яка була побудована в 1976 році. На зміну їй прийшла нова станція SI – 2000, а це нові технології, це інтернет-зв'язок з великою швидкістю. Та це теж уже в минулому…
У 2025 році усі міські телефони були відключені від Укртелекому. Коли працювали AТC-54; ST-2000, то було більше п’яти тисяч абонентів міського зв‘язку, а тепер залишились декілька сотень. Збільшується кількість абонентів інтернету. За цим усим стоять зв'язківці - люди мудрі, технічно грамотні, ввічливі, які робили все для розвитку зв'язку. Хочу згадати їхні досягнення, вміння працювати, вчити інших, ділитись досвідом із колегами.
Значний внесок у розвиток зв'язку здійснив керівник Юхно Олександр Павлович. Саме завдяки йому було збудовано 1974 року нове приміщення вузла зв'язку. Це людина з великої літери - скільки в ньому було наснаги, наполегливості та людяності. Він користувався великою повагою серед співробітників.
Також хочу згадати інженера Костенка Василя Федоровича, який спеціалізувався на радіофікації та сільському зв’язку. Він завжди грамотно розплановував роботу монтерів, електромеханіків, щоб усе працювало і було вчасно відремонтовано. Колеги його поважали, дослуховувались до його порад. Василь Федорович був енергійним, працьовитим, завжди думав про покращення зв'язку.
Згадую і свого чоловіка - Гончаренка Олексія Івановича. Він працював електромеханіком сільського зв'язку 42 роки свого життя, після закінчення школи №1, Олексій поїхав в Харків, де поступив в училище зв’язку №2 на факультет монтера сільського зв'язку по ремонту координатних станцій. Після служби в армії в 1972 році пішов працювати в РУС (районный узел связи), нині - це Укртелеком. Олексій гарно знав хитрощі ремонту сільських автоматичних станцій (яких зараз немає вже в жодному сільському населеному пункті). Мешканцям сіл ремонтував телефонні лінії. Він знав всі тонкощі пошкоджень, міг легко змонтувати, установити телефонну станцію з нуля. Його винахідливість, працьовитість була відзначена грамотами і особливим подарунком – медаллю до 100-річчя виникнення радіо.
Всю душу віддавав роботі, все своє життя присвятив зв‘язку. Якби описувати кожного зв‘язківця, то навіть не знаю, скільки треба часу, щоб згадати усіх. Кожен працював добросовісно, чесно, думали про розвиток, нові досягнення й технології.
Хотілося б згадати кожного поіменно, але, на жаль, це неможливо…Володимир Копил, Володимир Ковалівський, Володимир Єрьоменко, Микола Лещенко, Василь Сластін, Петро Сластін, Сергій Кислань, Михайло Бережний, Іван Козоріз, Володимир Антонов, Микола Куплевацький, Марія Боярська, Микола Тітов, Клавдія Заєць, Єфросинія Бабенко, Катерина Сорока, Галина Нечитайло, Іван Бугайов, Петро Кривошея, Ольга Радченко, Микола Шевченко, Іван Зірка, Іван Денчик, Валентина Крячко, Алла Чудик, Любов і Дмитро Овсянникові, Микола Пилипенко, Валентина Сластін, Євгенія Строганова, Валентина Чаплій, Віра Задорожня, Микола Лимар, Юрій Дейнеко та багато інших…Ці люди присвятили усе своє життя розвитку зв’язку в районі. Світла їм пам’ять…
І ще одне відоме ім’я закарбувалося в історії зв’язку –це Зміївський Анатолій Никифорович. 19 листопада буде 40 днів від дня смерті нашого шановного начальника «Укртелекому». Біль у серці, смуток у душі. Згадуємо про нього, як про мудрого керівника, який у будь-яку хвилину приходив на допомогу, давав пораду, добрим словом завжди підбадьорював, підтримував. З ним було легко працювати. Керівник від Бога, який відзначався неабиякою людяністю. Коли залишив пост –пішов інженером лінійного обліку, але ж не зміг залишити зв’язок, а його власноруч зроблені схеми ліній зв’язку, проходження кабелів і траси комунікацій –завжди були у великій пригоді всім працівникам. Він не міг відпочивати, тому пішов на допомогу своєму молодшому синові Дмитрові у магазин «Будівельник». Там працював 19 років свого життя. Та, на жаль, його серце зупинилося. Анатолій Никифорович залишив на землі свій слід, побудував чудовий дім, посадив сад, двох синів виховав достойними людьми, вивчив, дав батьківський наказ бути добрими, щирими, працьовитими. Любив свою єдину внучку Наталочку, проводив з нею багато часу. Залишив на півдорозі свою кохану дружину, з якою пліч-о-пліч, день у день ходили на роботу в «Укртелеком». Наталія Іванівна була йому підтримка, порадниця, гарна господиня. В домі –завжди затишок і пахощі від смачної випічки. Вони вели разом господарство, допомагали одне одному. Це була дружна сім’я.
Анатолій Никифорович відійшов у вічність, як крилатий птах. Нехай ангел господній хранить його душу. У цей день нехай згадають його колеги по роботі, друзі, рідні. Пам’ять про Анатолія Никифоровича буде жити в наших серцях. Вічна пам’ять і Царство Небесне.
Валентина Гончаренко, голова первинної ветеранської організації “Укртелекому”.
