Григорій зайшов у квартиру і відразу відчув, що щось не так. Незвично тихо, не чути навіть співу канарейки, з кухні не пахне смачненьким. Пройшовся по кімнатах, зазирнув у шафу. Пусто. Окрім його речей, акуратно складених, на поличках більше нічого не було. На столі аркуш паперу. На ньому лише два слова: "Не пробачу". Поруч лежить обручка дружини.
Григорій здригнувся від кроків позаду себе.То була його мати, по очах було видно, що плакала. «Ну що, догрався? А я ж тобі говорила - схаменися, зупинися, поки не пізно. Пригріли змію на грудях. Вони ж були подругами. І в Катерини вистачило совісті влізти в вашу сім'ю. Я давно помічала, з якого заздрістю вона дивиться на нашу Оксанку. Все запитувала в неї, чого вона так світиться? А Оксанка їй відповідала, що то від щастя. І їй такого щастя захотілося? А ти, Гриню, як теля, повівся. Оксана з самого початку все знала. Та думала, що в тебе вистачить розуму зупинитися. Не вистачило» - останні слова мати майже прокричала.
…Минуло десять років, і з кожним роком Григорій все дужче й дужче жалкував про свою найбільшу в житті помилку. Цей біль терзала його душу. Він своїми руками зруйнував свою сім’ю. У шлюбі з Катериною той вогник, що колись спалахнув між ними, швидко згас. Суперечки, сварки, непорозуміння все частіше траплялися між ними. Він був спокійний за характером, Катерина ж навпаки, ледь що не так - займалася як сірник. Не знаходив Григорій спільної мови із дочкою Катерини від першого шлюбу. А ось зі своїм сином Сергієм, та донечкого, Лесею, вони добре ладили. Перша дружина ніколи не забороняла дітям спілкуватися з батьком. За що Григорій був дуже вдячний Оксані. Він з нетерпінням чекав зустрічі з ними. Григорій дуже любив своїх дітей. Він жив ними. Вони тримали його на цьому світі.
Окрім аліментів, Григорій мав змогу трохи більше фінансово допомагати своїм дітям. Ні вони, ні Оксана ніколи нічого не просили. Григорій сам майже щомісяця переказував деяку суму на картку Оксани. Він працював на підприємстві інженером -механіком, а вдома займався ремонтом автомобілів. Сергію дуже подобалося допомагати батькові. Він був частим гостем в його гаражі, хлопець ще змалку дуже цікавився технікою, не одну свою машинку Сергій розібрав, щоб подивитися, що там всередині, а потім з татом знову її збирали. Після закінчення школи Сергій вступив до політехнічного інституту і закінчив його з відзнакою. Через декілька років він відкрив свій «Шиномонтаж», потім автомийку, а згодом -і свою СТО. Григорій допомагав порадами, ділився своїм досвідом, долучав своїх друзів і знайомих. А також фінансово він суттєво вклався в справу сина. Катерина на такі дії Григорія, зажадала такої ж допомоги своїй дочці. А вона вже давно хотіла мати свою машину. Григорій купив авто, яке через декілька місяців було «успішно» розбито. Навіть Григорій, з його «золотими руками», не зміг би нічого з ним зробити. Залишалось лише розібрати його на запчастини. Катерина й тут не промовчала : «Це ти винний. Подарував і зажалкував. Як хоч доця живою лишилася!» Ну що тут скажеш? А про те, що доця була за кермом добряче напідпитку і не впоралася з керуванням – Катерина не згадувала.
Через деякий час Григорій купив у передмісті будиночок, щось на кшталт дачі. Про дачу вони мріяли ще разом з Оксаною, коли ще діти були малими. Та тоді не судилося. «Оксаночко, наша мрія збулася», - по щоці потекла скупа чоловіча сльоза. Кохав він все життя тільки Оксану. Декілька разів Григорій починав з нею розмову на цю тему. Та так нічого і не вийшло. Оксана спілкувался з ним, зі свекрами, але на розмови про примирення відповідала коротко: «Не можу».
Батьки Григорія так і не прийняли Катерину як невістку. Коли, внаслідок інфаркту, помер батько, мати теж невдовзі занедужала. Катерина навідріз відмовилася навіть допомагати Григорію доглядати за матір’ю, Оксана взяла всі турботи по догляду на себе. А згодом і зовсім забрала свекруху до себе. Та й доглядала її аж до самої смерті. Одне про що не запитала Катерина у Григорія – «Кому дістанеться квартира?» Коли дізналася про дочку та онуків, ось тоді вона заметушилася, та було вже пізно.
А Григорій побудував на дачі великий, теплий гараж – майстерно і продовжував вже там займатися своєю улюблено справою. Вона приносила немалий прибуток і відволікала від домашніх сварок. Катерина ж носа не показувала на дачі. А коли одного разу приїхала, бо їй потрібні були гроші, то сказала, що їй тут не дуже подобається. Григорій зробив ремонт в будинку, газове опалення, підвів воду, перекрив дах, поставив сучасний паркан і ворота. Стояла нова банька і підіймався молодий садок. Катерина подивилася навколо себе і промовила: «Тут тільки квітів не вистачає». – «Посади», - сказав Григорій. Йому здалося, що всі невдоволення і сварки позаду. Що потрібно поспішати жити, а не з’ясовувати відносини. У дітей свої сім’ї, своє життя. Допомоги вже не потребують. Донька Катерини вийшла заміж за іноземця і живе за океаном. Всі живуть своїм життям. Навіть рідко телефонують один до одного. Можливо, й вони житимуть, ну нехай не «в любові і злагоді», а хоча б спокійно.
Та одного разу Григорій випадково почув телефонну розмову Катерини з подругою. Катерина жалілася їй на своє життя, що не отримала від Григорія того, що хотіла. А хотіла вона красиво жити, подорожувати, може, навіть пожити деякий час за кордоном. Хотіла уваги з боку чоловіків. От засіла в неї в голові ця думка ще змолоду і не давала спокою. А що вийшло? А вийшло - одноманітне, сіре життя. Вона весь час чекала - і ось наршеті трапилося. Донька запрошує до себе в гості. Головне, щоб Григорій грошей дав на поїздку. Коли Григорій зайшов у кімнату, Катерина замовкла, потім швидко перевела розмову на іншу тему і попрощалась з подругою.
«Я все чув. Ти говорила, що я тобі мало дав в житті. Ну пробач, скільки зміг…Ти в мене набагато більше забрала. А чому ж ти за мене все життя так тримаєшся, покинула б», - сказав Григорій і вийшов.
…Через два місяці Катерина поїхала дивитися, як красиво живуть люди за кордоном. Насолоджувалася вона закордонним життям пів року, ні єдиного разу не зателефонувавши чоловікові. А за цей час в Григорія трапився нервовий розлад та інсульт. Дякуючи турботі сина та доньки, оговтався, став на ноги. А тут і Катерина приїхала. Якщо вони перед її «закордонним турне» жили, як сусіди, то наразі відчувалося, що вони –малознайомі люди. Та Катерина, як ні в чому не бувало, хвалилася, як там її гостинно прийняли, які там хороші люди, який турботливий зять та виховані онуки, як там красиво і як не хотілося звідти їхати. Показувала фото та обновки, які їй подарували.
А Григорій слухав все це і розумів, що він задарма змарнував своє життя. І головне, що винен сам. Але переконував себе в тому, що вже не в силі щось змінити. Нехай буде, як буде.
Через деякий час Григорій почав відчувати якісь негаразди зі своїм здоров’ям. Катерина, дивлячись на все це, завела розмову про те, що досить вже копирсатися в своєму гаражі. «Гриню, всіх грошей не заробити. Пора й про себе подумати», - все частіше повторювала Катерина.
«Давай продамо твою дачу, машину та й поживемо для себе. Підлікуємо тебе, з’їздимо в санаторій»,- підлещувалася Катерина до Григорія. А потрібно відмітити, вона дуже гарно уміла це робити. Вміла умовити, переконати, нав’язати Григорію свою думку. Справно маніпулювала обставинами. І Григорій здався. Неначе якесь запаморочення зійшло на нього. Катерина швидко все провернула і з дачею, і з машиною. В Григорія защеміло в серці, здавило скроні. «Що я натворив…»
Від хвилювання він часто забував приймати ліки. І як наслідок- ще один інсульт. Катерина вирішила нікому не повідомляти, що трапилося. Один раз телефонувала Леся. Катерина відповіла, що у батька все нормально. А потім і зовсім вимкнула телефон. Вона була не готова до того, що їй доведеться доглядати за хворим чоловіком. Та й не хотіла цього робити. Це аж ніяк не входило в її плани. Правдами й неправдами, а швидше за все з порушенням закону, вона оформила Григорія в спеціальний заклад для таких хворих. Після виписки з лікарні відразу відправила його туди. Владнала деякі свої справи, зібрала речі й поїхала спочатку подорожувати по Європі, а потім до дочки. Не забувала, звичайно про гроші і за дачу, за машину і про немаленьку суму, яку вона знайшла у Григорія, в його речах.
Кажуть, що бумеранг обов'язково повертається. Повернувся він і до Катерини. Все сталося зовсім не так, як вона планувала. Звичайно, не відразу, та все ж Катерина відчула на собі те, що вона зробила з Григорієм.
Не знала Катерина, що після її втечі, а по-іншому це не назовеш, Оксана зателефонувала сину й запитала: «Сергію, ти давно бачився з батьком?»- «Ма, давненько. Останній раз, коли телефонував йому, він сказав, що ліки в нього є, почувається нормально, приїхала тітка Катерина і щоб я не хвилювалася. А потім я замотався в справах. Ма, а що трапилося?» - знервовано відповів Сергій мамі. - «Та синку, щось погане в мене передчуття. Та ще й сниться казна-що. Я навіть телефонувала йому декілька разів. Таке враження, що телефон вимкнений», - сказала Оксана.- «Ма, я розберуся. Ти тільки не хвилюйся, в тебе тиск», - тільки промовив ці слова Сергій і відразу побіг до машини.
Хвилин через тридцять, Сергій стояв перед дверима квартири й гримав по них кулаками. Вийшла сусідка. «Зайди до мене» , - сказала вона йому.Сергію, мені вже далеко за 80. Можливо я не все розумію, можливо, чогось не знаю, але я тобі розповім все як є. А вже ти вирішуй, що робити», - і бабуся хвилюючись та все збиваючись з думки, почала все перераховувати. Що чула, що бачила, про що говорили сусіди, про що здогадувалась…
Не буду розповідати всі подробиці, але вже через декілька днів до воріт спеціалізованого медичного закладу під'їхав Сергій з двома своїми синами. Через дві години вони вивезли Григорія в інвалідному візку, пересадили в машину і поїхали додому.
Додому до Сергія, де на Григорія вже чекали – Оксана, Леся з сім'єю, дружина Сергія. Довелося й цього разу Сергієві докласти немало зусиль та витратити багато коштів на лікування, реабілітацію, санаторій. Григорій так боявся їхати з дому, що кожного разу доводилося Сергієві брати путівку й на себе, щоб їхати разом з батьком. Григорій все боявся, що його там залишать.
…А за океаном своє життя. Тільки ось радощів від нього в Катерини все менше й менше. З роками вона не тільки стала непотрібною нікому, але й набридла всім. Виявилося, що тут теж були не готові няньчитися з вередливою, сварливою бабусею, яка ще й шкоду робить, як мала дитина.
І ось одного ранку дочка зібрала речі Катерини і сказала, що вона відвезе її в санаторій, підлікувати нерви. Катерина не відразу зрозуміла, що це не санаторій, а будинок для літніх людей. Ось де їй довелося доживати віку…
Не такої старості вона собі бажала. Майже до всіх приїздили діти чи онуки. Забирали їх на вихідні чи свята. Її ж донька приїхала лише раз за місяць. Привезла щось на гостинець. Посиділа трохи. Навіть не було про що говорити, та ӣ поїхала.
Катерина, спираючись на палицю, вийшла з приміщення, Прилегла територія була великим парком з фонтанами, альтанками, квітниками, лавочками для відпочинку, з міні -зоопарком, з зимовим садом, красиво. Але не вдома. Під ноги падало листя, Катерина згадала, як вони з Григорієм восени часто їздили в ліс по гриби. Він не так любив їх їсти, як збирати. Милувався осіннім лісом, красою фарб осені, такий собі - романтик. Згадала, як одного разу натрапили на кущі терену, смакували плодами. Після перших заморозків, вони вже не були терпкими, а мали приємний кисло-солодкий смак. Як нарвали ціле відро, а вдома Григорій зробив тернівку. Вона була яскравого, світло-вишневого кольору з приємним ароматом. Як смакували нею на Різдво, пригощали друзів. Григорій, як він там? Напевно, вже давно помер. Не по-людськи я з ним обійшлася, так поспішала, хоч на старості, пожити закордонним життям, що забула геть про все на світі. А головне - про совість, Наразі, Гриню, я по собі знаю, як це бути зайвою і не потрібною. І не входити в чиїсь плани. Катерина сиділа на лавочці, тримала в руці красивий, візерунчастий кленовий листок. Дерева в цьому парку були переважно кленові, кленовий лист- символ цієї країни. Про неї так і говорять – країна кленового листка. У клена не тільки цінна деревина, а з нього ще отримують кленовий сироп та кленовий цукор. І на державному прапорі зображений кленовий лист, як символ єдності. Все їм розповідали на курсах по вивченню англійської мови, куди її відправила донька, та так вона майже нічого й не вивчила, і клени їй ті не потрібні зовсім. Їй би додому, або до Грині на дачу. Чи на лавочку, біля під'їзду, до таких самих бабусь, як і вона сама…
Катерина згадувала своє життя і тільки тепер зрозуміла, що її заздрість до чужого щастя ні до чого хорошого не привела, Потрібно було своє будувати, а не чуже красти. Пізнє розуміння... Пізнє каяття... Сумна, пізня осінь Катерини…
Помре Катерина на чужині і не дізнається вже, що свій 70-річний ювілей Григорій буде відзначати в колі своєї сім'ї, яку він колись втратив, що триматиме він в своїх руках руки Оксани і вже вкотре за ці декілька років, які вони разом живуть у сина, запитає: «Ти пробачила мене, Оксанка?» - «Не пробачила. Але дуже люблю», - відповість Оксана і грайливо усміхнеться.І засвітяться її очі щастям, як колись у молодості…
Світлана ОПРИШКО, м.Богодухів
