14 березня перестало битися серце Володимира Миколайовича Бабаєва - видатного науковця, державного діяча, будівельника, наставника і щирого друга для тисяч людей.
   Цю болючу втрату важко усвідомити. Ще зовсім недавно він спілкувався з колегами та друзями, ділився планами… Та доля розпорядилася інакше.
     Володимир Бабаєв - людина, яка крок за кроком ішла до легендарного життя. Він справжня Легенда і взірець для багатьох. У нього були не просто знайомі - у нього були тисячі друзів. І кожному він знаходив час, приділяв увагу, цікавився долею. Тому його втрата - це біль, який неможливо передати словами.
   Він належав до тих, хто «горить» у всьому, за що береться. Світячи іншим, сам згорів, залишивши по собі вдячну пам’ять і приклад служіння людям.
  Будівельник «вищої гільдії», як називали його колеги, Володимир Миколайович щиро вірив, що саме ця професія стане однією з найважливіших після війни - коли доведеться відбудовувати країну. На посаді ректора академії він докладав усіх зусиль, щоб студенти здобували найкращі знання і водночас вчилися порядності та поваги до людей.
  Його наукові й професійні здобутки вражають: кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор, академік Міжнародної інженерної академії та Академії будівництва України, лауреат Державної премії України в галузі архітектури, заслужений будівельник України. Він був Почесним громадянином Харкова і Богодухова.
   Чимало зробив Володимир Миколайович і для нашої громади. У 2005 році, працюючи першим заступником голови Харківської облдержадміністрації, він сприяв добудові лікарні у Богодухові, що 18 років років стояла «замороженою», ініціював газифікацію населених пунктів, підтримував будівництво житла, зокрема будинку для медичних працівників, сприяв створенню очисних споруд. Його ідеї та рішення змінювали життя людей, допомагали місту розвиватися і дивитися вперед.
   Без перебільшення, разом із Володимиром Миколайовичем пішла ціла епоха - епоха розвитку, віри у майбутнє, відповідальності за країну і за людей.
   Та пам’ять про нього житиме у справах, у вдячних серцях, у містах і долях, які він допоміг збудувати.
  Світла і вічна пам’ять Вчителю, Творцю, Людині великої душі.
Безмежно  сумуючий друг - Петро Михайлович Гурін

P.S.
 Мій ранок багато років поспіль починався не з кави, а з привітань друзям і друзів. І завжди першим, хто надсилав мені теплі слова, був саме мій друг і Учитель - Володимир Миколайович, який бажав доброго ранку, мирного дня  ще вдосвіта, о 5.20–5.30. Для мене це було великою честю і знаком особливої уваги…
   Сьогодні я справді гостро відчуваю, як бракує цих коротких, але таких важливих ранкових повідомлень, у мене ніби забрали частинку серця. 
 Володимир Миколайович поспішав жити, щиро любив життя і людей…
   Мабуть, нам усім варто цінувати такі прості, але безцінні миті - поки вони є поруч із нами…