Дід Петро Петрович і баба Марфа жили при головній дорозі у селі Леськівка.  Навпроти через дорогу було кладовище за ним відразу починався густий ліс. У лісі росли віковічні дуби, берези, ліщина, на яких було багато горіхів яблуні, груші, терен, гриби, ягоди і всячина.

 Хата стояла на 12-14 акрах землі.  Коло хати великий сад, найбільше вишень, весною, було як зацвіте все, соловейки защебечуть гарнішої краси не знайти.

 Дід Петро Петрович майстер-кушнір, найкращий фахівець у цьому ділі, знаний на далекі села. Дід не хлібороб. Це пізніше заважить у нашій долі. За його працю селяни платили мукою, олією також грішми і інше. Моя бабуся Марфа вирощує городину, тримала кури, гуси. Бабуся випросила у діда дозволу тримати корову і коня, бо ж він не мав часу на господарство. Баба Марфа пообіцяла, що не буде просити його помочі але так не сталося, часто не подолала якогось діла.   

   Дід Петро був лагідною людиною, може занадто лагідний і добрячий. Люди в селі, мало хто мав гроші.  Приходили до діда позичати гроші чи то на весілля, чи то на похорон, він щиро позичав, і часто йому не віддавали. Баба Марфа швидка, кмітлива, старша від діда на три роки. Красою ніяка дівчина її не переважила. Якийсь оригінал - сині великі очі, а волосся чорне як смола, коси до поясу і синя стрічка в косах, червоне не любила. Виглядає, вже тоді інтуїтивно відчувала, що червоне принесе морок. Так і сталося: червоний прапор, серп і молот принесли людям смерть і голод.

 Баба Марфа любила їздити верхи на коні. Дід навіть не пробував сісти на коня. Про бабу Марфу треба було б окремо розповісти. Не знала тоді баба Марфа, що в неї буде онука Ніна, і вона навчить свою онуку їздити верхи на коні, навчить коня любити. Не знала вона, що онука Ніна згадуватиме свою дорогу бабусю Марфу з великою тугою і розказуватиме своїм внучкам Ладі і Дорі про неї. Не знала вона, що внучка Ніна у своєму житті буде мати багато пригод з кіньми.

 На господарстві був великий віз, яким возили дрова з лісу, сіно з поля, також були сани і фаетон. Дід Петро любив їздити фаетоном, він одягав смушеву шапку і пальто зі смушевим ковніром, і їхали з бабою Марфою до міста Богодухова на базар або до церкви, чи в гості до рідні.

Зі спогадів НІНИ КРАМАРЕНКО, які записала її онучка Лада Пастушак.