Крик душі матері: «Де ви несете квіти з могил наших Героїв?»
Я, мати загиблого військовослужбовця Чаплига Володимира, звертаюсь по доволі неприємному для мене питанню з проханням опублікувати цей допис.
Напередодні Дня захисників і захисниць України я придбала квіти, а саме- білу велику хризантему в горщику в квітковому магазині і віднесла на цвинтар, на могилу сина. Але через два дні цей горщик з квітами зник… Це не вперше. Було, що з могили забирали лампади, розбивали вази, пропадали квіти. Ці речі також відбувались і на Алеї Пам'яті.
Я через публікацію цього допису звертаюсь до тих «істот», бо це -не люди, а нелюди, які таке вчиняють. В мене запитання: «Куди ви все це несете?» Може додому, чи ставите на могили своїх рідних, чи продаєте на ринку? У кого ви все це забираєте? Сором - це не про вас. Ви подивіться в очі тим хлопцям, які віддали найцінніше – своє життя за таку мерзоту, як ви, щоб ви жили і раділи. В моєї знайомої з клумби на цвинтарі викопали хризантеми. Це жах! Одну «істоту» вирахували, провели «бесіду».
Мій син Володимир добровільно в перші дні війни сам пішов до військомату. Я, як мати, відмовляла його це робити. Але відповідь була однозначною, що він піде захищати і не буде сидіти в підвалі і чекати. Я досі жалкую про те, що не зробила його «інвалідом», як це зробили багато мешканців громади. Також є багато способів уникнути мобілізації, не буду описувати, як це зробили, бо завтра вже прийдуть правоохоронці і відкриють чергову «справу».
Гинуть прості, бідні хлопці. Це не діти депутатів, прокурорів, влади, керівників правоохоронної системи.
…Я щодня проходжу найтяжчу дорогу в своєму житті. Це дорога на цвинтар до сина. Я ходжу зі своїм найкращим другом – собакою алабаєм, щоб виконати обіцянку, яку дала сину перед від'їздом.
9 березня 2023 року, коли син поїхав з Богодухівського ПЦК, я бачила його в останній раз, ввечері він був уже в Донецькій області, без навчального центру, без бойової підготовки. Син був в 54 ОМБР, тиждень було дано на «бойове злагодження», а далі - «нуль».
Через місяць він загинув, рятуючи пораненого. З дрона скинули вибухівку, але він був поранений, надів собі турнікет, але його ніхто не забрав, він стік кров'ю. Йому було лише 36...
Пишу страшні слова подяки за те, що забрали тіло, а то був би безвісти зниклий, що є могила, куди можна прийти. Це описую для тих, хто заздрить виплатам військових, це так звані «чорнороті» люди.
Війна не для всіх. Вона зачепила тільки тих, хто воює, хто загинув, хто безвісти зник, хто покалічений, хто втратив все...
Я ще хочу дати відповідь мешканцям так званого «Залужка», які задають мені неоднозначні запитання: «Де твій старший син?» Відповідаю: він УБД в Україні, військовий, звання - підполковник.
З повагою, Любов Чаплига
Слава Україні та її Синам, що воюють за Україну! Героям Слава!
