Сьогодні хочеться розповісти вам історію, що надихає. Історію малярства й полотен, історію однієї з видатних постатей українського та світового живопису.
Микола Корнилович Пимоненко (1862 – 1912). Хто він такий? Український художник і живописець, учень видатних українських художників М. Мурашка, Й. Будкевича, Х. Платонова, академік Петербурзької академії мистецтв і автор багатьох картин на різну тематику, проте з єдиним спільним – любов’ю до України та вираженням її самобутності.
Художник довгий час навчався у Петербурзькій академії мистецтв, але згодом повернувся до рідного Києва, де працював до останніх днів свого життя. Викладав спочатку у Рисувальній школі Миколи Мурашка, а після її закриття був викладачем малювання в Київському політехнічному інституті.
Чим видатний Микола Пимоненко? Його спадщина як маляра нараховує понад 1000 робіт.
Саме він виконав образи Святої Анни і Миколи Мирлікійського та деякі інші образи на фронтоні у Володимирському соборі в Києві А згодом за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня.
На академічних виставках з’являлися його картини «Після аукціону», «На канікулах» та інші, а вже з кінця 1880-х років провідною темою його творчості стало зображення звичайного, побутового життя українського села.
Вітаючи Миколу Пимоненка із ювілеєм, його педагог Ілля Рєпін щиро написав: «Бувайте здорові, живий відтворюваче України, слава Вам!»
Микола Пимоненко — справжній, визнаний майстер саме побутового жанру. Теми і сюжети його творчості життєві і тим самим вони глибоко вражають і хвилюють душу глядача. Увага митця зосереджена на показі побуту та звичаїв, повсякденного життя селянства (весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, тощо).
Окрім того, одна з його картин – «Гопак» – успішно експонувалася на виставці в паризькому Салоні у 1909 році, і її придбав музей Лувру. А це вже багато каже про художника і його майстерність.
Миколу Пимоненка сміливо можна назвати гордістю української спадщини талантів, натхненням для сучасного покоління, прикладом того, що українці були й залишаються талановитими, гідними не тільки визнання в рідній країні, але й у світі. Тож пам’ятаймо і пишаймося.