Хочу почати із себе.
Я теж виросла в селі і з самого малечку була привчена до праці. Якщо зараз згадати мої літні канікули, то навіть дивно: коли ж я встигала бути дитиною? Не пам’ятаю жодного дня, щоб просто лежала, читала книжки, дивилася телевізор чи слухала музику.
Улітку роботи вистачало всім. У будинку - чотири кімнати: побілити, вимити меблі, перемити вікна, все пофарбувати. На подвір’ї - заборчики привести до ладу, город тримати чистим усе літо. А ще я велосипедом моталася до бабусі в сусіднє село - пасла гусей. Бабуся працювала на фермі, а дідусь був незрячим. І я була його очима.
Зараз думаю: коли ж ми все це встигали?
А встигали, бо знали: якщо хочеш у суботу піти до клубу на дискотеку - спочатку треба все переробити. Ось така була наша сільська «система мотивації».
Можливо, саме тому я так гостро відчула знайоме з дитинства, коли нещодавно поверталася із села Сухини. Ми разом із колегою побували у родині Сягло -справжніх господарів-бджілок трудівниць. І ту працю що я там побачила, ніби повернуло мене у власне дитинство.
Я й сама вже в дорослому житті добре знала, що таке справжнє сільське господарство. Дев’ять років тримала корову, коли діти були маленькими, будували будинок, а роботи в селі практично не було. За копійки здавали молоко, знали ж що воно коштує дорожче, бо сили були вкладені великі, але…
На подвір’ї у родини я побачила – три корови, гусей, курей, качки, нутрій, 8 собак… І кожного треба нагодувати, напоїти, доглянути. Город має бути чистим, сіно - заготовленим у великій кількості. І так щодня, без вихідних і свят. Я не стрималась і сіла подоїти корівку, згадати, як я доїла 25 років тому і у мене вдалося, неначе цих років і не було.
Я запитала у пані Світлани:
- А ви не хочете продати корів? Зняти з плечей цей тягар?
Вона подивилася на мене і відповіла:
- А як я без них буду? Я з дев’яти років на фермі корів доїла з мамою.
І в цих словах було все.
Не просто звичка. Не просто господарство. Це її життя.
Але господарський двір - це ще не все, що мене вразило.
Бо варто було озирнутися - і всюди квіти. Доглянуті, красиві, різні. Квітнички біля будинку, на подвір’ї - і кожен ніби створений з любов’ю. Дивишся на цю красу - і на душі стає світліше.
Я знову подумала: ну коли ж вони все це встигають?
А відповідь, мабуть, дуже проста. Для цього потрібно не так уже й багато: бажання, гарний настрій, підтримка родини і, звичайно, здоров’я.
Саме такі люди нагадують нам, що навіть у непрості часи можна створювати красу навколо себе. Не чекати кращих часів, а жити сьогодні - працювати, любити, доглядати свій дім і землю, садити квіти та радіти тому, що маємо.
Тож, друзі, давайте й ми будемо створювати красу навколо себе і жити в ній.
А родині Сягло із села Сухини хочеться побажати найголовнішого - здоров’я, сил, бадьорості та довгих років життя.
Бо, коли є заради кого жити, працювати і прокидатися щоранку - тоді й життя має особливий сенс.
А головне, давайте цінувати та поважати таких людей. Бо поки вони не розчарувалися у своїй праці, поки у нас є на ринках свіже молочко, сметанка, сир і багато іншого, зроблено їхніми руками, та з любов’ю.
