Цих двох закоханих у життя та мову жінок (пані) я знаю майже з дитинства. Однак на тепер, коли з висоти власного віку та досвіду природу людської душі усвідомлюєш більш грунтовно, масштабно; вчинки оцінюєш трепетно, із врахуванням їхнього витонченого емоційного наповнення, властивого кожному душевного сенсу, їхня образність, характерність, позиційність, іноді експресія набувають, власне для мене, особливого значення. .jpg)
У кожної із цих добре відомих на теренах Богодухова пані власна, подекуди вкрай непроста доля (про що вони не обмовляються жодним словом, - «православна жінка не ропще»), безліч перемог, злетів, гіркоти непоправних втрат і…. колосальний досвід, який надав змогу стати обом нездоланними не лише у нелегких педагогічних «битвах за мізки» сучасної молоді, але й у духовних та навіть соціально-політичних колізіях. Мова йдеться про вчителів-філологів колишньої СШ №2 (нині ліцею) Відмінника освіти України, володарки нагрудного знаку «Василь Сухомлинський», вчителя-методиста Назаренко Олену Леонідівну та вчителя-методиста Якубу Тетяну Вікторівну. Їх поєднали не лише любов до мови та мовлення, освіта (Харківський педагогічний інститут ім. Г.С. Сковороди, який вони обоє успішно закінчили у різні роки), спільність інтересів, схожість дидактичних підходів, окремих методологічних концепцій та властивої для останніх атрибутики. Релігійна поміркованість, природна відкритість, чуйність, надзвичайна доброта, нечувана відповідальність, готовність відразу прийти на поміч, безвідмовність у найскладніших життєвих ситуаціях, принциповість, - найхарактерніші із ідентичних рис живої, бурхливої натури обох педагогінь. Їхнє існування втрачає сенс без турботи про ближнього (Л. Мороз, Л. Бойко, В. Жукова, О. Гац, А. Рубан). Іноді вони кремезно імплантовані у життя старших за віком колег (Т. Якуба – тривалий період квартальна Богодухівської міської ради), живуть самі і живлять інших власним ентузіазмом. А ще закохані у свою справу : раз і на завжди, із перших миттєвостей покликання. Філолог-це фахівець, що, на мій погляд, формує світогляд людини, її найщиріші особистісні риси, індивідуальність, свідомість, емоційний інтелект. Він завжди митець. Митець за умов і обставин, коли сам має широкий світогляд. Ці пані його мають. Останній ідентифікується у них чисельними спільними рисами, як і думки та вчинки цих жінок за схемою/алгоритмом питань стислого уніфікованого інтерв’ю.
Яку книгу Ви б взяли із собою на безлюдний острів? Пані Олена відповідає, що Святе письмо; пані Тетяна називає Святе письмо та роман «Граф Монте-Крісто».
Пропозиція вічного життя навіть без всіляких обов’язків у обох викликає різко негативну відповідь.
Прохання до Господа у кожної із панянок націлене на молитву щодо прощення («Помилуй мя Боже!...»).
А найкращими часами/миттєвостями власного життя пані називають період молодості (праця вожатою, мобільне вчитилювання).
Для кожної із них «вчити, як жити, а жити, як вчити» (за Г. Сковородою), педагог -не лише мерило морального, але й життєвого всесвіту.
Пані Олена і пані Тетяна щиро та зворушливо згадують своїх вчителів, наставників, хто натхненно «виводив їх у люди, майстри», надихався їхніми успіхами, давав раду помилкам (В. Жукова, О. Гац, К. Назаренко, Т. Пліш (Торяник), В. Пилипенко, Н. Трепілець, Є. Зозуля, М. Фєдяніна, Л. Бойко, В. Костенко, Г. Жовнір, А. Рубан). З оптимізмом говорять про нові покоління педагогів «своєї школи» (Т. Омеляненко, С. Хижняк, Т. Ольховська).
Сенсом життя для кожної із жінок було і залишається саме життя, діти, онуки, вміння любити та бути самим собою, незважаючи ні на що.
Серед рис характеру, які викликають негатив у обох звучать бесчесність, лукавство, непорядність.\Їх шанобливо згадують колеги, із захватом розповідають про їхні «відкриті уроки», перемоги учнів на олімпіадах, фундаментальність знань кожної. Варвара Грищенко вказує на глибоку академічність, властиву Олені Назаренко, її виразну творчу натуру, професіоналізм високого гатунку, закоханість у справу, якій служить. Олена Зленко (Атріщенко) говорить про енциклопедичність знань пані Тетяни Якуби, її швидкий розум, освітянську кмітливість. Я, власне, неодноразово користувалась консультативною допомогою цих талановитих жінок і завжди отримувала вичерпні відповіді.
Вони продовжують цінити книгу і книжне слово (улюблені письменники та поети у обох Т. Шевченко, Л. Українка, М. Дочинець, Л. Костенко, Т. Драйзер, М. Твен, М. Гоголь), навчати цьому слову тих, хто має у ньому потребу (бо «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог!»). І вірити щиро, що їхнє Слово обов’язково переможе, не може не перемогти, бо воно завжди неодмінно сповнене любов’ю не лише до книг, але й до людей, яко з нами Бог!
Дорогі моєму серцю пані Олена Назаренко і пані Тетяна Якуба відмічають у цьому році особисті ювілеї та ювілеї педагогічної діяльності. З нагоди цих свят щиро вітаю від імені друзів, колег, сотень учнів та їхніх родин, себе особисто наших педагогів. Зичу невтомної сили слова, його незламності, переможного руху та цілющої енергії. Нехай з Вами завжди залишаються здоров’я, наснага, оптимізм, віра у світле майбутнє і теплі, зворушливі слова поздоровлень на Ваші адреси.
P.S. До поздоровлень приєднуються настоятелі Свято-Духівського та Свято-Покровського храмів м. Богодухова митроформний протоієрей Стефан Бугір та протоієрей Михайло Бугір, релігійні громади зазначених установ, дисциплінованими вірянками яких є обидві героїні статі.
Інна ТОРЯНИК.
