Богодухів -славне місто. І передусім – талановитими людьми, майстрами та майстринями на всі руки!
Хтось свого часу був відомий на весь Богодухів як столяр, пічник, копач криниць, а хтось – славився як вишивальниця, випікачка караваїв, швея…
Тож редакція звернулася у нашій групі на Фейсбук до містян з проханням згадати тих богодухівців, які запам’яталися своїми золотими руками…
Івану Горбику у травні було б 100…
Як кажуть у народі, доля людини коли щось забирає - то щось віддає на заміну. Так це чи ні, але спостерігаючи інколи за життям тієї чи іншої людини, можна дійсно прослідкувати таку закономірність. Саме з цього я почну розповідь про свого дідуся Івана Васильовича Горбика…
Мені було сім років, коли він помер, але дитяча пам'ять закарбувала його риси обличчя, посмішку, теплі міцні долоні. Все, що я знаю про нього, - то розповіді матусі і сімейні фото.
Він був дуже гарним майстром по металу і дереву. У дідусевому будинку було багато побутових речей, які зробив він власноруч - шафи, столи, табуретки, відра, кухлі, совки...
Основне, чим він займався, - виконував замовлення жителів краю на покрівлю дахів металом, виготовлення водосточних труб, оздоблених орнаментами, виготовляв також металеві бовдури. І зараз можна зустріти у Богодухові і селах району чимало будинків з металевою покрівлею, яку виготовив мій дідусь. Декотрі з них прикрашені металевими голубами і флюгерами у вигляді півників -дідусь виконував замовлення господарів, враховуючи їх побажання та вподобання.
Тішить душу, що і до сьогодні оселі багатьох мешканців прикрашені цими квітами і птахами, які нагадують про «золоті» руки майстра. Справді, людина живе доти, доки живе пам’ять про неї. А про майстра Івана Горбика і досі згадують багато земляків…
…Народився мій дідусь у 1924 році у селі Леськівка Богодухівського району. Ріс жвавим і веселим хлопчиком, хоча від народження мав вади слуху - нічого не чув.
Моя прабабуся (матір дідуся) добре розуміла, що дитині з такою вадою здоров'я буде важко у дорослому житті без певних знань. Тому, по досягненню ним певного віку, віддала до спеціалізованої школи - інтернату у місті Харків. Там він вчився писати, читати, опановував спеціальну «мову» жестів, яка давала змогу спілкуватися з однокласниками. До речі, дідусь мав красивий каліграфічний почерк, добре малював. У цій школі, окрім знань, він отримав навички слюсарної, плотницької і столярної справи.
ВЕСЬ ТЕКСТ- У ГАЗЕТІ "МАЯК" ВІД 30 серпня