Під час великого обміну військовополоненими 5–6 березня додому повернувся житель села Максимівка – 28-річний Ігор КОРОЛЬ.
Ще кілька днів тому для його рідних і всієї громади це було лише мрією. А сьогодні це вже реальність: Ігор повернувся з російського полону.
Наступного дня після визволення ми спілкувалися з Ігорем телефоном. Він в цей час перебував на реабілітації. Важко було підібрати слова, щоб і подякувати чоловіку за захист, і не сказати нічого зайвого…Ігор говорив спокійно, стримано, і водночас відчувалося, скільки цьому хлопцеві довелося пережити…
- Не вірилось до останнього, - зізнається він, згадуючи момент обміну. - Ми навіть коли їхали, ще не розуміли, куди нас везуть…
Народився Ігор у лютому 1998 року. Навчався у Крисинському НВК, а після школи працював - спочатку вантажником на підприємстві «Добросмак», згодом їздив на роботу на «Сталекс». У 2018 році проходив строкову службу на Чернігівщині.
У квітні 2024 році Ігоря мобілізували. Після підготовки у підрозділі територіальної оборони, «учебки», його направили ближче до бойових позицій. А вже 7 липня 2024 року під час виконання завдання він потрапив у полон…
- Спочатку мене тримали у так званому «таборі» на Бєлгородщині, де новоприбулих допитували, брали ДНК та змушували підписувати різні документи, - згадує земляк.- Згодом перевели до СІЗО, а пізніше - до установи у Нижньогородській області росії.
Ігор розповів, що росіяни ставилися до українців дуже погано.
- Було по-різному. Били… і по ногах, і по нирках. Для них усі ми — «нацисти», - так ділився Ігор про ставлення до полонених.
З часом, каже, поводження трохи змінилося - до полонених звикли. Але свободи це, звісно, не додавало…
У камері Ігор був не один. Спочатку їх було троє, потім двоє. Довгий час навіть боялися говорити між собою.
-Спочатку мовчали. Потім уже почали трохи спілкуватися…
Попри все, хлопець не втрачав віри.
- Я весь час вірив, що повернуся, - говорить захисник. -Надія була.
Передчуття
За кілька днів до обміну Ігорю та його товаришу, що був з ним у камері, наснився дивний сон: вони їдуть поїздом.- Ми тоді цьому значення не надали, -згадує Ігор. – А коли через кілька днів нам наказали збирати речі- зрозуміли до чого було те видіння…
Полонених вивели з камер, посадили у транспорт, потім літаком доправили до Білорусі. І навіть тоді до кінця не вірили, що це обмін.
- Було якесь нерозуміння… не вірилось, - розповідає Ігор.- Але коли автобус перетнув кордон і українські військові та жителі зустріли нас на рідній землі - емоції вже стримати було неможливо. І сліз теж…
Після обміну захисників відвезли до Чернігова. Там їх оглянули лікарі, нагодували, дали можливість помитися й зв’язатися з рідними.
Першою Ігор подзвонив мамі.
- Мама була на роботі, -розповідає.- Не могла повірити, що це я телефоную, не могла стримати емоцій…
Рідні дізналися про його звільнення тільки тоді, коли звільнені перетнули український кордон.
Ігор розповів, що в полоні між ним і товаришем по камері була своєрідна домовленість: хто першим вийде на свободу - обов’язково знайде рідних іншого і повідомить, що той живий. Так і сталося. Коли одного з побратимів звільнили раніше, він через соціальні мережі розшукав родину Ігоря і передав найважливішу звістку - їхній син живий і перебуває в полоні.
Для рідних це була надія після довгих місяців невідомості… Відтоді вони вірили: настане день, коли Ігор обов’язково повернеться додому…І ось він -вдома, на рідній землі…
Попереду – реабілітація
Нині Ігор проходить реабілітацію. Каже, що поки не будує далеких планів - головне відновитися та повернутися додому, до родини.
У нього є дружина і маленький син Женя, які так довго чекали на його повернення.
- Зараз синочку 2,5 роки, а коли я йшов на війну, йому було всього лише пів року, - ділиться захисник.- Так щемно було дивитися на нього, уже такий дорослий…
Слово до земляків
- Ігоре, що б ти хотів сказати землякам і землячкам на шпальтах газети?
- Підтримуйте наших військових. Хлопців і дівчат. І морально, і фінансово, якщо є можливість. Навіть слова підтримки дуже піднімають дух…
У ці дні Ігоря вітали багато друзів, знайомих, земляків - у соцмережах, телефоном, повідомленнями.
-
Всі радіють його поверненню. А для нас усіх і всієї громади повернення Ігоря Короля -це своєрідне нагадування: кожен звільнений з полону - це маленька перемога життя над війною.
Вітаємо вдома, Ігоре.
Спілкувалася Тетяна ЛУЧИНСЬКА
