Тетяна і рідні вірили, що їхній Андрюша повернеться, щодня мама публікувала пости про сина, любов до нього і надію на повернення. Разом з нею вірили і ми. Підтримували, писали, коментували...А сьогодні -така гірка новина. Дива не сталося...ДНК підтвердив збіг, і  Андрія везуть додому на щиті...
    Кілька годин  тому Тетяна зателефонувала мені, я навіть не знаю що сказати в таких випадках, як підтримати. Ми домовилися про зустріч і що я напишу про її сина в газеті. Це найменше, що можна зробити. Це залишиться в літописі  карю- районці- на століття. Для наших нащадків. 
    Кожен і кожна з нас має пам'ятати щомиті, якою ціною Україна бореться за свою волю. Скільки матерів і батьків втратили дітей, дружини - коханих, діти-батьків, рідні- рідних і близьких...
   Жінка тримається з усіх сил, вона досі не може  повірити, що Андрія нема...Як це гірко і боляче. Обіймаємо серцем Вас, Таню...
   Вічна пам'ять Герою. 
   Жодні слова не здатні втамувати біль матері, яка втратила сина.  Андрій повертається додому Героєм. І тепер наш спільний обов’язок - зробити все, аби його ім’я жило не лише у родинних спогадах, а й у пам’яті громади, у серцях людей, у літописі нашого краю.
  Схиляємо голови у скорботі разом із родиною.
  Світла пам’ять Захиснику…
   І щирі співчуття мамі, рідним, друзям і всім, хто любив та чекав  Андрія.