Про Віталія Фатича, мужнього захисника, наша газета розповідала читачам під час відвідин восени минулого року села Корбині Івани.
А 14 лютого, Віталію Івановичу виповнилося б всього лише 45 років. А йому навіки 43…І хоча, на жаль, власної родини Віталій так і не встиг створити , для всієї дружньої сім’ї Фатичів він був тим промінчиком, який оберігав і захищав: маму , брата і сестру, племінників -Ксюшу, Крістіну, Максима і Кирила…
Спілкуючись восени з мамою захисника, Ганна Данилівна, зокрема, говорила: «Син завжди був поруч, коли я потребувала допомоги…Такого турботливого сина у світі більше не знайти…»
Віталій на момент повномасштабного вторгнення в Україну перебував на заробітках за кордоном, але він не зміг лишитися байдужим до долі рідної України, тому повернувся, щоб її захищати…
- Коли я зустрічав брата брата з Польщі на вокзалі, просив його не поспішати йти одразу на війну, але Віталій, твердо сказав мені: «Малий, я знаю що роблю», і вилиці його заходили, -пригадує молодший брат Василь, який днями завітав до редакції. І зі сльозами в очах чоловік додав: «Нам його дуже не вистачає…»
Сержант, командир взводу 92-ї Окремої штурмової бригади з позивним «Шахматист» за бойові заслуги отримав орден «За мужність» за порятунок побратимів після ракетного удару.
Бої, втрати, біль…
Віталій завжди вважав, що його Бог оберігає, і всім говорив: «Я під Богом ходжу. Бог зі мною і мені нічого не буде». Тож побратими дали йому прізвисько «Віталій Безсмертний». .І, дійсно, він часто виходив із вкрай небезпечних ситуацій цілим і неушкодженим.
Але 9 жовтня 2023-го сталося непоправиме… Осколок «пелюстки» потрапив Віталію прямо у серце... Це було під Андріївкою Бахмутського району на Донеччині.
Його серце зупинилося там, на Донеччині, але відлуння його подвигу житиме вічно.
Пам'ять про Віталія Фатича не згасне – вона житиме в серцях його родини, бойових побратимах, всіх нас.
Спочивай з миром, воїне!
Вічно сумуючі -рідні