У кожному селі є людина, до якої звертаються найперше. Хтось - із побутом, хтось - за порадою, а хтось - коли особливо тривожно.
У Забродах такою людиною стала Нехвядович Світлана Петрівна - фельдшерка, яка понад десять років щодня надає допомогу тим, хто її потребує.
Ми розпитали її про професію, шлях у медицині та життя в сільській амбулаторії.
Як розпочався Ваш шлях у медицині - що стало тим першим поштовхом?
Мій шлях почався зі щирого бажання допомагати людям. Після медичного училища я одразу пішла працювати акушеркою - ця робота давала відчуття, що моя праця щодня комусь рятує здоров’я або навіть життя. У 2004 році мене перевели до Забродівського акушерського пункту. А з 2014 року я працюю фельдшером. Так поступово саме сільська медицина стала моєю справою на роки.
Чому Ви обрали саме роботу фельдшера в сільській місцевості?
У селі медик - це людина, яка завжди поруч. Тут робота жива, реальна, без зайвих формальностей. Люди потребують допомоги щодня, інколи - негайно. А я звикла бути там, де потрібна.
Хто або що найбільше вплинуло на Ваш вибір професії?
Найбільше вплинули люди. Їхня довіра, простота, готовність співпрацювати й дбати про своє здоров’я. Відчуття потрібності - ось справжня мотивація.
Яким був Ваш перший робочий день - що найбільше запам’яталося?
Перший день запам’ятався викликами до однорічної дитини та до людей із гіпертонічною хворобою. Саме тоді я зрозуміла, що робота фельдшера - це не про легкі завдання, а про швидкі рішення та відповідальність.
З якими труднощами найчастіше стикаєтесь у своїй роботі?
Основна складність - протяжність населених пунктів. Виклики бувають у різні точки, інколи у віддалені місця. Але якщо людині потрібна допомога, погода не може бути виправданням. Також праця фельдшера складна тим, що немає нормованого робочого дня.
Що у Вашій роботі приносить найбільше задоволення?
Найприємніше - бачити результати після профілактичних заходів і належного лікування, коли пацієнти одужують. Коли люди щиро дякують і ти розумієш, що зміг допомогти - це надихає.
Яку ситуацію за роки роботи Ви вважаєте найскладнішою, але водночас найважливішою?
Найважчі моменти - коли потрібно діяти швидко: стабілізувати людину, підтримати, організувати допомогу. Саме тоді найбільше розумієш важливість своєї професії.
Як люди в селі ставляться до медичного працівника? Чи відчуваєте довіру громади?
Так, і це, мабуть, найбільша нагорода. Люди прислухаються, звертаються із запитаннями, приходять на прийом. Довіра громади відчувається щодня.
Що мотивує Вас залишатися в професії навіть у складні часи?
Я знаю, що якщо не я - то хто? Людям потрібен фельдшер, особливо зараз, коли кожен виклик може бути критичним. Це відповідальність, від якої не тікають.
Яку пораду Ви даєте людям найчастіше?
Слідкувати за здоров’ям і регулярно відвідувати сімейного лікаря. Профілактика — це половина справи, а інколи й більше.
Ким Ви мріяли стати в дитинстві - і чи співпало це з реальністю?
У дитинстві я мріяла бути медиком -т і ця мрія справді втілилася в життя.
Яка історія з практики найбільше Вас зворушила або надихнула?
Надихають моменти, коли бачиш, що людина одужує завдяки твоїй роботі. Коли вдається стабілізувати стан, підтримати, допомогти пережити складний період - такі історії запам’ятовуються.
Що б Ви сказали людям, які думають пов’язати життя з медициною?
Це непростий шлях. Але якщо ти готовий бути поруч із людьми - у радості, страху, болю й надії — медицина стане справою життя. Головне - не боятися відповідальності.
Світлану Петрівну у Забродах знають усі: хтось як фельдшера, хтось як людину, що підтримала у складній хвилині.
