Старенька, місцями надщерблена макітра тепер прикрашає квітник. Вона відродилася у новій ролі, як клумбочка з мрійливо-запашними петуніями та кущиком чорнобривців, маленьких, але таких теплих і щирих
   Краса! Насолода для очей, естетика та автентичність батьківського подвір'я. Така справжня, та, що пройшла крізь час. Виліплена умілими руками гончара, запечена вогнем, а потім майстерно розписана опішнянською мальовкою, була невід'ємною частиною селянського побуту, своєрідним носієм тепла родинного вогнища.
    Був час, коли макітру використовували зовсім в інших цілях. 
   Пам'ятаю, як маленькою дівчинкою зачаровано спостерігала за бабусею, коли вона місила тісто у ній, чи ступкою перетирала мак з цукром для начинки. І в ту ж макітру складали запашні коржики, перемішували з солодким маком і щедро поливали гречаним медом. 
    А потім вся родина збиралася на подвір'ї за великим круглим столом та смакувала бабусиними коржиками, припиваючи узваром чи молочком.
   Гарні були відчуття! Чи то в дитинстві все так здавалося… . Тішуся, що змогла зберегти їх і дотепер, та ще й діткам перекажу – хай пам'ятають…
     А макітра – вазон зростить ще не одне «покоління» квітів для душі.