«Ми шукали тебе між надій і тривог…»
14 липня 2026 року для рідних Олександра Кальченка обірвалася остання ниточка надії. Після року і восьми місяців болісного очікування, безсонних ночей, молитв і віри у диво родина отримала страшне підтвердження - збіг ДНК. Захисник України повернувся додому… на щиті. Олександру Михайловичу Кальченку, позивний «Каля», назавжди залишиться 38 років.
Він народився і виріс у Богодухові, навчався у ліцеї №1, працював у поліції, а згодом - на Богодухівському м'ясокомбінаті. Для своїх синів був найкращим татом - турботливим, люблячим, надійним. Будував плани, працював, поспішав жити заради дітей. Та коли на українську землю прийшла велика війна, не залишився осторонь.
Уже 6 березня 2022 року став до лав Збройних Сил України. Старшина, а згодом старший стрілець-оператор, він пройшов найгарячіші напрямки Харківщини й Донеччини - Одноробівку, Бахмут, Часів Яр, Богданівку, Іванівське, Волноваський район. У липні 2024 року був поранений, але після лікування знову повернувся до побратимів.
2 грудня 2024 року Олександр зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу села Роздольне Волноваського району. Рідні чекали його щодня. Кожен телефонний дзвінок дарував надію. Кожен новий день починався з віри, що він живий...
Сам Олександр не раз говорив: «Я в полон ніколи не здамся, я не прогнусь під них».І він дотримав свого слова. До останнього тримав у руках зброю, захищаючи Україну і майбутнє своїх дітей…
За мужність і відданість державі був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України». Та найвищою його нагородою назавжди залишаться двоє синів. Особливо болить серце за молодшим, Єгором. Коли батько пішов на війну, хлопчику було лише три роки і дев'ять місяців. Їхніх зустрічей було так мало... Сьогодні Єгору вже вісім. Він пам'ятає тата добрим, лагідним і люблячим. Пам'ятає його усмішку. Пам'ятає обійми…
Друзі ж згадують Олександра як душу будь-якої компанії.
- Це ж Саня, його ніколи не забудеш! – говорять вони.- Тільки він умів так пожартувати, що всі сміялися. Завжди допомагав людям. Риболовля чи похід по гриби без Калі -це вже було не те... Він умів підтримати, розрадити, підставити плече. Саме таким його і пам'ятатимуть усі, хто знав.
Особливо щемливими є рядки вірша, який написала учениця Богодухівського ліцею №1 Христина Гончар на пам'ять про свого вітчима Олександра Кальченка
ГЕРОЙ НА ЩИТІ
Боровся за нашу неньку Україну і вдень, і вночі.
А тепер - лише спогад, що ранить щомить.
І мама в сльозах, мов тінь при свічках,
Шепотіла твоє імʼя у тиші кімнат.
Ти не повернешся, знаю…
Та серце не вірить,
Все чекає твій крок біля рідних воріт…
Ти не здався. Не став на коліна.
До останнього подиху боронив
рідний дім та майбутнє синів..
І хоч ворог забрав твоє юне життя,
Не забрав твою честь і незламний твій дух…
Твоя сила жива, хоч тебе вже немає.
Ти у кожному вітрі, що тихо літає,в кожній зірці що запалює ніч.
А маленький синочок - твоя точна копія.
Твої очі, усмішка і добрий погляд.
Він колись підросте і з гордістю скаже:
«Мій тато - Герой. Він життя віддав за майбутнє нашої країни».
Ми шукали тебе між надій і тривог,
Кожен дзвінок був неначе ковток.
Та замість «живий» прийшла страшна звістка -
Додому Герой повернувся на щиті…
Світла пам'ять Захиснику.
Низько схиляємо голови перед людиною, яка віддала найдорожче- власне життя -за Україну, за своїх дітей, за кожного з нас. Вічна пам'ять і слава Герою!
У скорботі та з любов'ю: Єгор Олександрович Кальченко, Марина Едуардівна Кальченко, Христина Володимирівна Гончар
