А ви помічали за собою, що за останні кілька років у нашому житті з’явилися дії, які ми виконуємо на автоматі ? Такі прості, буденні речі, про які раніше навіть не замислювалися.
Наприклад, павербанк.
Ще кілька років тому це була річ “для подорожей” або “на всяк випадок”. Хтось мав, хтось - ні. А зараз? Ми заряджаємо павербанк так само регулярно, як телефон. Перед виходом з дому перевіряємо не тільки ключі, а й заряд - чи витримає день. І це вже нікого не дивує.
Або новини зранку.
Раніше день починався з кави, музики чи просто зборів на навчання або роботу. Тепер багато хто починає ранок із перевірки новин: що було вночі, чи все спокійно, чи не сталося чогось важливого. Ми ніби підсвідомо хочемо переконатися, що можна жити далі сьогодні.
Ще одна річ - прислухатися до повітря.
Звук літака, гучний гуркіт, різкий шум - і ми мимоволі завмираємо, намагаючись зрозуміти, що це. Навіть у невеликих містах, де зазвичай тихо, ця звичка з’явилася і закріпилася. Ми навчилися слухати простір навколо себе - не тому, що хочемо, а тому, що довелося.
Усе це - наслідок життя в умовах війни. Ми пристосувалися. Наш організм і психіка навчилися виживати, підлаштовуватися, тримати напругу. Але важливо пам’ятати: постійна тривожність виснажує, навіть якщо ми її вже не завжди помічаємо.
Тому іноді варто свідомо дозволяти собі зупинятися і розслаблятися. Не обов’язково щось складне:
- кілька глибоких повільних вдихів і видихів;
- прогулянка без навушників і новин;
- теплий чай, музика, тиша;
- мінімальна “інформаційна пауза” хоча б на вечір.
Це не втеча від реальності - це турбота про себе.
Бо ми вже навчилися жити в нових умовах. Тепер важливо навчитися не втрачати себе в цьому автоматичному режимі.
