Коли ми говоримо про війну, найчастіше уявляємо окопи, військових, зброю. Але є ще один фронт, який не менш важливий. Це поле. Те саме українське поле, яке сьогодні теж живе під звуки ворожих безпілотників…
Нещодавно побувала у фермерському господарстві «Моноліт-Агрофарм», керівником якого є Олександр Михайлович Луценко. Його землі - майже шістсот гектарів - розташовані на прикордонній Богодухівщині. Саме там, де останнім часом усе частіше з'являються ворожі дрони, де люди працюють, щохвилини дивлячись не лише під колеса трактора, а й у небо.
Зізнаюся чесно, думала, що говоритимемо про врожай, ціни, посівну, нові технології. Але вже за кілька хвилин зрозуміла: сьогодні фермери насамперед говорять про безпеку своїх людей. Бо якщо ще кілька років тому найбільше хвилювали дощі чи посуха, то тепер найбільше переживання – щоб усі повернулися додрму живі-неушкоджені після робочого дня.
Олександр Михайлович господарює давно. Починав, як і більшість фермерів, із соняшнику та пшениці, а згодом основною культурою стала соя. Уже понад п'ятнадцять років вона займає значну частину площ, а цього року через обставини війни нею засіяли практично всі поля господарства.
Насправді війна змінила не лише структуру посівів.
- Якщо раніше тракторист міг сам виїхати працювати в поле, то сьогодні біля нього обов'язково мають бути ще двоє-троє людей, -ділиться фермер.- У разі небезпеки вони допомагають один одному. Те, що колись робив один працівник, тепер виконують троє чи четверо...
Коли запитую, чи часто доводиться бачити дрони над полями, Олексендр Михайлович відповідає так спокійно, ніби говорить про погоду:
- Майже щодня. Вони літають постійно. Люди працюють, а потім кидають усе і біжать ховатися. Потім знову повертаються до роботи...
Слухаю його і ловлю себе на думці, що ми поступово звикаємо навіть до того, до чого звикати не можна. Колись новина про безпілотник над селом здавалася чимось неймовірним, а сьогодні фермер говорить про це буденно, бо така реальність його щоденного життя.
Буває, що після роботи на полі доводиться викликати саперів. І тільки після того, як свою роботу виконають сапери, до справи можуть повернутися аграрії.
Та навіть це не єдина проблема. За словами Олександра Луценка, якщо торік літр дизельного пального коштував близько 45 гривень, то нині його ціна майже сягнула 100. Водночас ніхто не скасовував податків, заробітної плати працівникам та інших обов'язкових витрат. Усе це лягає додатковим тягарем на плечі фермерів, які сьогодні працюють практично в зоні бойових дій…
- Чи зможемо виплатити людям паї, сьогодні сказати важко, -говорить співрозмовник. - Усе залежатиме від того, що вдасться зібрати у таких умовах…
Ми побували на полі з соєю, де Олександр Луценко розповів про те, що у господарстві працюють переважно за нульовою технологією (No-Till) сівалками John Deere та Kinze.
- У теперішніх умовах в країні це економічно найправильніший підхід, який дозволяє економити ресурси, -вважає фермер.
Погода аграріям наразі сприяє. За словами фермера, заміри в метровому шарі ґрунту показали хороший запас зимової вологи, тож посіви розвиваються нормально.
- Побажання у мене одне для всіх колег- миру, - каже на прощання вже в автомобілі, який потрощений дроном, Олександр Луценко. - Це найголовніше. Спокійно працювати на своїй землі та вижити нам усім. Тримайтеся!
Більше відео з життя господарства дивіться на YouTube-каналі «Олександр Луценко» -QR-код.
...Коли поверталася додому, весь час думала про цих людей. Тих людей, які поруч з нами і які сіють, обробляють поля, вирощують урожай, хоча над головою щодня дзижчать ворожі безпілотники. Вони могли б поїхати, залишити господарство, але залишаються, бо знають: українська земля не повинна пустувати.
І поки на прикордонній Богодухівщині працюють такі люди, поки вони виходять у поле не лише з надією на врожай, а й з вірою у свою країну, доти житиме й наша земля.Це, мабуть, і є справжня незламність.
