Дмитрові Павличку — 97: як за пів години народилися «Два кольори» і чим він увійшов в історію

Він написав «Два кольори» за пів години: дивовижна історія Дмитра Павличка, якому сьогодні було б 97

28 вересня Дмитрові Павличку виповнилося б 97 років. У його власному житті червоного і чорного вистачило б не на одну пісню: у 16 років — УПА й радянська в’язниця, у 29 — майже повністю знищений наклад книжки, згодом — «Два кольори», переклади Шекспіра, «Всесвіт», парламент, дипломатія і робота над документами, з яких народжувалася незалежна Україна.
Дмитро Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів на Івано-Франківщині, а помер 29 січня 2023-го. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського називає його поетом, перекладачем, літературним критиком, публіцистом, дипломатом та одним з авторів Декларації про державний суверенітет України.
«Два кольори» народилися буквально за пів години
Найвідоміша пісня на слова Павличка з’явилася у 1964 році за обставин, які самі по собі могли б стати сюжетом для кіно.
Павличко та композитор Олександр Білаш були на з’їзді комсомолу. Поет побачив у залі жінку в чорній хустці з червоними трояндами. Поєднання двох кольорів нагадало йому про рідний дім, матір і вишивану сорочку.
Текст Павличко написав приблизно за пів години. Вони з Білашем навіть залишили засідання, щоб дописати пісню.

А потім почалися проблеми. Радянські цензори побачили у поєднанні червоного й чорного небезпечний політичний символізм і називали пісню «гімном націоналістів». Першим її публічно виконав Анатолій Мокренко, але запис не дозволили. Згодом «Два кольори» відстояв Дмитро Гнатюк.
Пісня пережила цензорів. Її виконували Квітка Цісик, Василь Зінкевич, Оксана Муха, Олег Скрипка та багато інших артистів.
У 16 років — УПА, арешт і справа, якої не існувало
Життя Павличка було значно складнішим, ніж звична біографічна формула «поет, перекладач, дипломат».
Навесні 1945 року, коли йому було 16, Павличко короткий час перебував у сотні УПА «Спартана». Після її розформування повернувся додому, а восени його заарештували.
Павличко докладно розповідав про своє перебування в УПА, арешт НКВС та день голосування за Незалежність України.
За його спогадами, слідчі приписували йому керівництво молодіжною націоналістичною організацією — так званою «дитячою сотнею УПА», якої насправді не існувало. Після допитів і ув’язнення його зрештою звільнили через відсутність доказів.
18 тисяч примірників книжки знищили
1953 року Павличко закінчив Львівський університет і того ж року видав першу поетичну збірку «Любов і ненависть».
А у 1958 році вийшла книжка «Правда кличе!». У ній був вірш «Коли помер кривавий Торквемада» — прозорий натяк на Сталіна та систему, яка переживає свого диктатора.
Цензура спочатку пропустила книжку, а потім схаменулася. Наклад становив 18 тисяч примірників — його майже повністю знищили.
Сам Павличко згадував, що після цього його почали публічно громити на зборах, а на захист став, зокрема, Павло Тичина.
Повернув читачам Антонича
Ще одна важлива історія Павличка пов’язана з Богданом-Ігорем Антоничем. У радянські десятиліття творчість поета фактично була витіснена з українського культурного простору.
У 1967 році в Києві вийшла велика збірка Антонича «Пісня про незнищенність матерії», упорядкована Дмитром Павличком. Для багатьох читачів саме це видання стало поверненням Антонича в українську літературу.
«Всесвіт», Шекспір і книжки, яких боялася цензура
Від 1971 до 1978 року Павличко очолював журнал іноземної літератури «Всесвіт». За цей період видання значно розширило публікації світової поезії та літератури Латинської Америки, а вимоги до художнього перекладу стали вищими.
Є й промовиста подробиця. Як згадує сам журнал «Всесвіт», публікація роману Маріо П’юзо «Хрещений батько» викликала гостру реакцію керівних органів у Києві та Москві. Згодом Павличко та кілька редакторів були змушені залишити редакцію.
Сам Павличко перекладав твори Шекспіра, Данте, Бодлера, Лорки та багатьох інших авторів. Він також був одним із ключових учасників великої роботи над українським шеститомним виданням Шекспіра.
Що саме Павличко зробив для документів Незалежності
Тут важлива точність. Дмитро Павличко був одним з авторів Декларації про державний суверенітет України, ухваленої 16 липня 1990 року.
Щодо Акта проголошення незалежності України ситуація дещо інша. Первинний текст документа напередодні 24 серпня 1991 року написали Левко Лук’яненко та Леонтій Сандуляк. Павличко увійшов до депутатської робочої групи, яка узгоджувала остаточну редакцію Акта.
Сам Павличко називав себе автором першого речення фінального тексту — того, що починається словами про «смертельну небезпеку», яка нависла над Україною після путчу в СРСР.
У 1990–1994 роках Павличко був народним депутатом і очолював парламентську Комісію у закордонних справах. Пізніше представляв Україну як посол у Словаччині та Польщі.
Шевченко у Варшаві та звання Героя України
З дипломатичним періодом Павличка пов’язана ще одна помітна історія: завдяки його зусиллям у центрі Варшави спорудили пам’ятник Тарасові Шевченку.
27 вересня 2004 року — буквально за день до свого 75-річчя — Дмитро Павличко отримав звання Героя України з врученням ордена Держави. :chatgpt-content-reference{index=”2″}
Його життя важко вмістити у перелік посад, збірок і нагород. У ньому були і радянські компроміси, і конфлікти з цензурою, і робота всередині системи, і участь у творенні незалежної держави. Але для мільйонів людей Павличко передусім залишився автором слів, які давно перестали сприйматися просто як текст однієї пісні.
Сам про свій шлях він сказав значно коротше: «У мене був провідник — любов до України».