Назва села походить від назви невеликої лівої притоки річки Мерло - Лозова. На її правому березі археологи знайшли артефакти, які свідчать, що ще півтори тисячі років тому тут вирувало життя, бо саме тоді на лозівській землі існувало черняхівське поселення.
Саме ж село Лозова засноване в першій половині ХУІІІ століття. Як свідчить перепис населення 1732 року, село належало підпоручику Івану Федорову. Тут був двір поміщика, а в 16 хатах проживали 57 осіб його підданих.
Село з кожним роком зростало, розширювалося на мальовничих просторах. За переписом населення 1773 року в Лозовій проживали 4 відставних військових і 296 підданих поміщика Павлова. Через п’ять років населення Лозової становило 406 осіб. І щороку ця цифра зростала.
Слід відзначити, що поміщицький рід Павлових міцно осів у Лозовій майже на півтори сотні років. Максим Павлов на початок ХІХ століття мав у власності 625 десятин поля (ріллі), 327 десятин луків, на річці Лозовій було споруджено греблю з млином, а на околиці працювали два вітряки, ще два млини споруджено на річці Мерло. Поміщикам Павловим належали три хутори, шинки, винокурний завод тощо. Саме Максим Павлов 1790 року збудував камяну Різдво-Богородицьку церкву. Пізніше поруч із церквою було відкрито церковно-парафіяльне училище. Останньою власницею садиби в Лозовій була Катерина Павлова, але після її передчасної смерті маєтності перейшли до чоловіка і дітей, які продали землю у власність цукрозаводчику Леопольду Кенігу. Новий господар збудував тут економію, що давало заробіток мешканцям села і відносно непогані умови проживання.
За більшовицької доби на базі економії було організовано Лозівську агробазу, де вирощували садженці, створювали насіннєвий фонд (в тому числі і квітів), проводили селекційну роботу тощо. У розпорядженні агробази було 6 десятин лози для лозоплетіння (тут проживало чимало майстрів лозоплетіння, а їхні вироби були відомі за межами Богодухівщини). З 1925 року агробазу реформували в Богодухівську сільськогосподарську школу, а пізніше – в Лозівське сільськогосподарське училище, яке цього року відзначило своє 100-річчя.
Сьогодні Лозова відома своїм добре облаштованим руками лозівчан лелечим гніздом. Сюди впродовж 25 років прилітає пара лелек і вирощує своє птаство. Люди на тому кутку настільки турботливі і доброзичливі, що птахи зовсім не бояться їх присутності: вільно ходять на подвір’ї. А ще в пору прильоту і відльоту лелек їх можна бачити на лозівських ставках і озерах. Мешканці села звикли жити за лелечим календарем: птахи повертаються з теплих країв зазвичай на Теплого Олексія, а залишають гніздо в середині серпня. Правда, цього року і птахи, і люди пережили влітку неабиякий стрес, коли внаслідок прольоту і гудіння безпілотників птахи нервували і двічі скидали з гнізда недосиджені яйця, а самі пропадали на деякий час. Мешканці того кутка дуже хвилювалися, жаліли лелек і сподівалися на їх повернення.
Таке воно мальовниче село на Богодухівщині, де живуть добрі і гостинні люди. У своїх оксамитових лісах і блакитних ставках Лозова неначе під лелече крило притулилася до Богодухова.
Наталія Могилевська
