Його стрічки з тріумфом йшли у Європі та США. Про нього писала закордонна преса, а італійські мистецтвознавці нарекли Гомером кінематографа. Олександр Довженко – українець, який змусив говорити про себе увесь світ.
Перший успіх прийшов до режисера зі стрічкою “Звенигора” – історією українського народу від сивої давнини до сучасності. Згодом був не менш тріумфальний “Арсенал”. Та ще через рік світ побачив головний твір режисера, який до сьогодні вважають неперевершеним шедевром світової кінокласики – “Земля”.
Тоді як у Києві картину заборонили за лічені дні після прем’єри, в Європі успіх стрічки ріс зі швидкістю стрімкої лавини. Вона не потребувала перекладу, й була однаково зрозумілою як у Парижі, так і Нью-Йорку, Токіо та Римі. Глядачам припало до душі майстерність режисера поєднувати загальнолюдські й вічні теми з рідним українським ґрунтом.
Та за роботу, яку у всьому світі визнали геніальною, на батьківщині на голову Довженка посипалися цькування та докори. Стрічка дістала ярлик “буржуазно-націоналістичної контрабанди”. Від розправи режисера врятувала лише світова слава.
І хоча Довженка оминула доля сучасників, помирати митцю довелося далеко від дому. Його останні дні минули в Москві. У своєму щоденнику він писав: “Перед смертю попрошу Сталіна – перед тим як спалити моє тіло, нехай з моїх грудей виймуть серце та закопають у рідну землю”. На жаль, прохання Довженка залишилось без уваги.
Світ прощався з режисером із помпою. У Франції, Великобританії та Америці пройшли масові покази його фільмів. У підручниках з історії кіно з’явилися цілі розділи, присвячені творчості українця. А через два роки після смерті в Брюсселі журі із півсотні знавців кіно внесло “Землю” Довженка до списку 12 найкращих фільмів в історії.