Шість років тому, з нагоди Дня міста, наша газета писала про новостворену родину Конозів -Михайла і Оксану, які поєднали свої долі 10 липня 2018 року. Нарис під назвою «І у маленькому місті можна бути щасливим» викликав широкий резонанс серед читачів. Нещодавно подружжя відсвяткувало чавунне весілля.
Як склалася подальша доля богодухівців? Що змінилося за цей час і які найважливіші життєві події сталися в родині…
Саме про це спілкувалася я з подружжям напередодні Дня міста-2024. Точніше, говорила я лише з Оксаною, оскільки чоловік Михайло кілька місяців як пішов добровольцем на війну.
Друга важлива подія для родини – народження сина Давида, якому зараз 3 роки.
І ще серед важливих новин – Оксана вирішила кардинально змінити професію- з філологині на пссихологиню.
- Власне, я ще зі школи мріяла бути психологом, -ділиться співрозмовниця. - Любила спостерігати як люди спілкуються, як виявляють емоції, жестикулюють, як працює їхня міміка.
В 11 класі мені дуже подобався предмет «Людина і світ». Коли прийшов час вступати до вищого навчального закладу, я побоялася, що не складу успішно іспит з математики на факультет психології, тож зупинила свій вибіо на філологічному факультеті.
Отримавши диплом Харківського державного університету імені Василя Назаровича Каразіна, я не полишала мрію стати психологинею - хотіла у той же рік вступити до вже рідного закладу. Але друга вища освіта -платна. Матеріальної можливості втілити мрію в життя на той момент, на жаль, не було. Тож зайнялася мережевим бізнесом, відчувала, що мені подобається працювати з людьми, мотивувати їх, організовувати…
Потім, Оксана певний час працювала у органах місцевого самоврядування. Паралельно читала багато літератури з психології. Часто друзі зверталися за порадою: «Ксюхо, допоможи, стосунки у парі руйнуються…» Вона допомагала і раділа, коли дійсно її слова та рекомендації були дієвими. Відчувала підсвідомо: саме психологія- її «внутрішня сутність».
Статус Магістра психології за спеціальністю «053 Психологія» отримала в Харківській гуманітарно-педагогічній академії та паралельно навчалася на різноманітних психологічних курсах, близько 20-ти різних напрямків. Після отримання другої вищої освіти одразу вирішила продовжити навчання на кваліфікацію психотерапевта в напрямку транзакційного аналізу в Українській Асоціації транзакційного аналізу (перший рік) та, продовжує здобувати освіту на психотерапевта цього ж напрямку в Українській спілці транзакційного аналізу. Після завершення чотирьохрічного навчання буде проходити сертифікацію в Європі, після чого, вже офіційно матиме право називатися не лише психологом, а й психотерапевтом.
- Оксано, поясни цей термін. Що означає термін «транзакційний психоаналітик»?
- Транзакційний аналіз був, створений, як терапевтичний метод, для розуміння комунікації, психологічних ігор та особистісних життєвих моделей. Він об’єднує найцікавіші та найефективніші основи терапевтичних напрямків такі як: аналітичні, когнітивні, соціальні та феноменологічні.
Головною ідеєю методу є те, що всі в цьому світі від народження «ОКей», а відповідно, що кожен з нас, незалежно від нашої поведінки, мають суть, ядро, котре заслуговує на те, щоб його любили та поважали. І основна задача психотерапевтичного методу – це дійти до особистісної зрілості, відчувати себе, світ та людей в контакті з собою, змінити свій життєвий сценарій прописаний дитинством на той, який проявляється в особистісному потенціалі людини. Звісно це не легкий шлях, адже простіше про внутрішні зміни десь прочитати, а не самому втілити життя. Але ці зміни варті того, адже це основа внутрішньої гармонії, розуміння себе та створення безпечного простору навколо себе.
Саме цим Оксана успішно займається вже кілька років. І, можна сказати, успішно, бо на її адресу вже лине чимало схвальних відгуків про консультування з нею.
Певно, через те, що Оксана цікавиться психологією, багато читає і вивчає все, що пов’язане з психічним здоров’ям, - вона рано помітила прояви аутизму в свого сина.
- Давиду виповнилося 11 місяців, коли я відчула, що наша дитина- особлива, - ділиться співрозмовниця. – Перші мої думки були: «Як корегувати?» На той момент у сина ще не було всіх проявів аутистичного спектру. І все ж ми одразу почали діяти: знімали відео з сином, спілкувалися з лікарями, профільним психологом, робили діагностику…Компетентні лікарі підтвердили мої побоювання. Коли Давиду було рік і 2 місяці – ми почали активно займатися корекцією і ходити до інклюзивно-ресурсного центру. Саме те, що корегування почалося досить рано, - є позитивним впливом на розвиток сина. Давид - контактний з рідними, любить гратися з 11-річною сестрою Лізою.
- Оксано, як сприйняв Михайло те, що його син - особливий?
ВЕСЬ МАТЕРІАЛ - У ГАЗЕТІ "МАЯК" ВІД 2 СЕРПНЯ