В житті будь-якої людини музика відіграє величезну роль. Вона надихає і заспокоює, розважає і надає урочистості важливим моментам, допомагає налаштуватися на потрібний лад і висловити щось, що нас турбує. Вчені, які працюють над дослідженням мозку людини, стверджують, що дітей треба навчати гри на музичних інструментах. Це - інвестиція в майбутнє їхнього життя. Не обов'язково вони мають стати музикантами, але їхня нейронна сітка налагоджується: вони краще сприймають навколишній світ, добре засвоюють шкільний матеріал, успішно навчаються, мають гарну пам'ять. Справедливим є вислів: «Музика - це ліки для розуму». 


 «Без музики життя було б помилкою» - стверджував Фрідріх Ніцше. Напередодні Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва хочу на шпальтах «Маяка» розповісти читачам про людину, яка все своє життя присвятила музиці.


Це - Олександр Бубліченко. Певно, відомий багатьом жителям краю як незмінний акомпаніатор творчих колективів міського будинку культури.
Доброзичливий, усміхнений, цікавий співрозмовник. Розповідаючи про себе, Олександр поділився, що з самого дитинства у нього було два захоплення - малювання і музика. Художник і музикант - дуже схожі, тільки перший пише картини на полотні, а інший – «на тишині».
Згодом любов до музики все-таки перемогла, а малювання залишилось як хобі, яке теж допомагає в житті земляка. Під час строкової служби в армії - оформляв стенди, плакати. Умів і любив це робити, гарно малював і «писав» каліграфічно різними шрифтами. До речі, це прискорювало час служби, трішки прикрашало суворі армійські будні.
Але повернімося до музики…
Певно, раніше чим говорити, малий Сашко навчився грати на гармошці. Якийсь шалений потяг відчував він до цього інструменту, самотужки (!) дошкільнятком освоїв його досконало, навіть ноти сам підбирав на слух.


-    З дитячих років полюбив я «тембр» гармошки, баяна, -розповідає пан Олександр. – Для мене це – найкращі, наймилозвучніші, найрідніші музичні інструменти…


Пригадує, як дитиною годинами грав на гармошці, виходив на вулицю – і всі перехожі зупинялися біля двору, щоб послухати юного музиканта.
У 1963 році Олександр став першокласником Лозівської початкової школи. Але ні на мить не розлучався з музикою! Тож у 4 класі батько повів сина до Будинку піонерів, щоб записати до музшколи. Хлопця прослухали, подивувалися таланту та ідеальному слуху – так Олександр Бубліченко став першокласником музичної. Досі з теплом і вдячністю згадує свого вчителя, на жаль, покійного – Віктора Степановича Костенка.

ВЕСЬ ТЕКСТ- В ГАЗЕТІ "МАЯК" ВІД 8 ЛИСТОПАДА