Нині фронт в Україні часто проходить через міста й села, де живуть люди. А повсякденність тут змішана з повітряними тривогами, обстрілами, постійними загрозами. Чи не в кожному такому регіоні звучить свій голос правди — невеличкі місцеві та незалежні медіа. Вони не просто інформують: вони вселяють віру, допомагають триматися, фільтрують фейки та ворожу пропаганду, подають перевірену інформацію, яка рятує. Вони залишаються поруч із людьми — попри евакуації, втрату офісів і техніки.
Для невеликих незалежних медіа, які продовжують бути голосами своїх громад навіть у надскладних умовах війни Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» у партнерстві із Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) та Норвезькою асоціацією медіа (MBL) за підтримки Норвегіїі створили програму інституційної підтримки, яка реалізується в межах проєкту . Мета — допомогти українським регіональним медіа стати фінансово сильнішими, краще розуміти свою авдиторію та знайти моделі стійкої роботи під час війни в період післявоєнного відновлення.
Детальніше про медіа, які були відібрані в проєкт та фінансову пільримку для них читайте тут:
Маяки довіри та голоси громад
«Наразі незалежні регіональні медіа в Україні — це не просто джерело новин, це дуже часто — єдиний голос правди, який звучить в невеликому містечку, у найскладніших умовах. Ми віримо, що, посилюючи стійкість локальних і регіональних редакцій, ми зміцнюємо демократію та свободу слова не лише в Україні, а й у світі», — наголошує Оксана Бровко, директорка Асоціації «Незалежні регіональні видавці України».
Серед 22 учасників програми — незалежні редакції з різних куточків України. Кожна з них має унікальний досвід, свій голос і глибокий зв’язок із місцевою громадою. В умовах повномасштабної війни вони не просто зберегли здатність працювати — вони стали опорами, інформаційними маяками й символами довіри.
У цьому матеріалі розповідаємо історії трьох редакцій, які доводять, що навіть у найважчі часи журналістика може бути сильною, гнучкою та дуже потрібною.
«Бердянськ 24» — медіа з тимчасово окупованої Запорізької області, яке продовжує говорити з містом попри все.
«Маяк» з Богодухова на Харківщині — команда, яка не зупиняється біля лінії фронту.
«Махала» з Болграда, що на Одещині, — редакція, яка зберігає культурну багатоголосість регіону в часи загроз.
Кожен із них — яскравий приклад незламності. Як це їм вдається? Розповідаємо!
Реклама зникла, а газету друкували на принтері
Повномасштабна війна застала медіа «Маяк» (м. Богодухів, Харківська область) у стані шоку та невизначеності. Втратили фінансування, зникла реклама, зменшився наклад. Команда працювала практично в ручному режимі, фіксуючи важливі події для громади, зокрема евакуації, обстріли, роботу волонтерів і тероборони.
— Якщо раніше з 12 шпальт газети реклама-оголошення-вітання займали три, то з початком повномасштабного вторгнення реклами взагалі не було. Перші місяці вторгнення наклад видання був 300-400 примірників, хоча до війни — 3000. Оскільки у нас прифронтова територія, то «Укрпошта» не працювала. Харківська друкарня теж зупинила свою роботу. Громадський транспорт не діяв. Тому й газету довелося самотужки робити у форматі А4 та видруковувати на принтері. Коли ситуація поліпшилася хоч трохи, друкарня запрацювала, почав курсувати транспорт до Харкова – ми спробували видати повноформатну газету повноцінним тиражем. Але логістики не було зовсім/ Коли обстрілів стало менше – на початку травня ми (редактори місцевих районок) «забили у всі дзвони», харківська дирекція «Укрпошти» відновила свою роботу. Тож перший номер, який розповсюдили вже нормально, вийшов у травні 2022, — розповідає головна редакторка Тетяна Лучинська.
Направду, за кожним випуском цієї прифронтової газети — чиясь персональна історія. Пані Тетяна в розмові подумки повертається у той травень 2022-го.
— Ми спробували поновити вихід повноформатного видання на чотирьох сторінках. Видрукували у Вінниці (а це понад 700 км) , газета йшла «Новою поштою» п’ять днів. Сортувальна дільниця у Харкові не працювала. Листоношам району також було не дозволено харківською дирекцією розносити кореспонденцію. Тож самі вже на місці сортували газету, дізнавалися у кожному відділенні про кількість передплачених екземплярів. Передавали газету автобусами і через знайомих. Просили листонош про допомогу – особисто, неформально. І спільними зусиллями таки доставили газету передплатникам. «Фронтова газета» була у місцевих магазинах, бібліотеках, сільрадах – люди приходили, читали та передавали її «з рук в руки». Це було неефективно, неоперативно і досить витратно. Але головне – ми зберегли довіру читачів. Від початку повномасштабного вторгнення наша редакція перетворилася ще й у такий собі хаб — місце зустрічі та допомоги переселенцям. А від березня 2022 до сьогодні майже щотижня ми проводимо «Маяківські» аукціони та розіграші на підтримку ЗСУ.
Вихід в онлайн та нові формати
Попри складнощі в роботі, невеличка команда, до якої нині входить троє працівників, увесь цей час намагається налагоджувати нові формати подачі інформації — в електронному форматі. Основні нові напрямки:
— розвиток відеоконтенту для соцмереж;
— створення коротких інтерв’ю, сюжетів і репортажів;
— підсилення онлайн-платформ: сайт, Telegram, Facebook;
— робота з молодіжною авдиторією та формування нового підходу до подачі новин.
Редакція вже розпочала реалізацію проєкту інституційної підтримки в межах програми «Сильніші Разом». За словами редакторки, тут чітко визначили напрямки розвитку: вдосконалення мультимедійної складової, запуск відеоконтенту, посилення сайту та соцмереж. Завдяки гранту вже стартував процес доукомплектування команди — долучають до роботи фахівця з цифрових комунікацій та журналіста.
— Найбільшими викликами нині є збереження редакційної стабільності, фінансова частина. Основні джерела — це підтримка від донорських організацій, зокрема через участь у грантових програмах, а також підписка і незначні доходи від реклами. Вдячні кожному партнеру, який підтримує регіональну журналістику в умовах війни. Ми помічаємо інформаційне виснаження у суспільстві, а також необхідність переходу до сучасних форматів подачі контенту. Хочемо залишатися актуальними для різних вікових груп, зокрема молоді, — наголошує Тетяна Лучинська.
Редакція «Маяка» продовжує працювати в рідному місті — Богодухові, що на Харківщині. Команда не релокувалася, хоча була близькою близькі: місто знаходиться неподалік зони бойових дій. Під час активних обстрілів частину архівів та техніки перемістили в безпечніше місце. Але вдалося зберегти колектив і приміщення, що стало важливою основою для подальшого відродження.
— Нам вдалося зберегти головне – команду, довіру читачів та нашу місію. Газета стала мультимедійною. Ми більше не тільки «друкуємо», а говоримо з авдиторією різними форматами. Власними силами намагаємося бути дієвими в громаді, публікувати в газеті багато матеріалів на тему соціальної згуртованості. Приміром, одна з останніх тем: ми отримали фото і відео, де юнак посеред ночі штовхає сміттєві баки під час комендантської години, що не на жарт лякає місцевих. Цей відеофотоматеріал став приводом для суспільної дискусії. Ми провели невеличке розслідування, залучили старост, громаду, органи влади, написали аналітичний матеріал. Це був приклад впливової журналістики навіть у воєнний час. Дискусія на шпальтах видання та в соцмережах тривала кілька місяців, а нещодавно видали матеріал-продовження: керівниця місцевої пробаційної служби розповіла, як дана особа виконала адміністративне покарання. Журналістика в невеличкому місті — це не лише про новини, це про підтримку та вплив, — каже головна редакторка.
Релокація та все з нуля
Через втрату офісу, обладнання та частини команди довелося пройти ще одному учаснику програми — «Бердянськ 24» (Запорізька область). Втім вистояли та стараються працювати далі.
— Перебувати в окупованому ворогом місті представникам проукраїнського онлайн-медіа (!) було складно й небезпечно. Тому один за одним члени нашої команди виїхали на вільну територію України протягом перших кількох місяців російської окупації. Ми релокувалися і перереєстрували наше медіа на вільній території України — у смт Гостомель в Київській області. На жаль, практично все наше обладнання в Бердянську було втрачено через окупацію, — розповідає головний редактор медіа Віталій Швець.
До початку повномасштабного вторгнення редакція на 100% забезпечувала свою діяльність коштом комерційних рекламних надходжень. Про гранти не не думали, бо раніше не застосовували подібний спосіб фінансування діяльності медіа, каже Віталій.
Російська повномасштабна агресія повністю зруйнувала рекламну фінансову модель. Через це команді навіть довелося призупинити роботу медіа на певний час. І лише згодом — перезапустити свою діяльність.
Окрім фінансового, додаються й інші ризики.
— Протягом повномасштабної війни з нашої команди через мобілізацію пішло троє учасників. Також постійно присутній ризик мобілізації інших представників команди (власник та керівник медіа, проєктний менеджер, відеограф). Чи не кожна редакція в Україні сьогодні відчуває цей «кадровий голод», — ділиться думками співрозмовник.
Особисті ризики та загрози
Російська окупація Бердянська супроводжується постійними проблемами зі звʼязком та Інтернетом в місті, що дуже перешкоджає комунікації з авдиторією та інформуванням її про поточні події в місті. Після виїзду через блокування джерел інформування з боку російського агресора тримати звʼязок з людьми, оперативно знаходити інформацію про тутешні події, перевіряти її достовірність — стає все дедалі складніше. Проте журналістам вдається це робити, попри особисті ризики.
— Ми дуже часто стикаємося з тим, що багато хто зі спікерів та респондентів відмовляється від інтервʼю та коментарів саме через безпекові фактори (родичі та друзі на тимчасово окупованій території). Через безпекові фактори для нашої команди (у нас теж є рідні в окупації) не висвітлюємо інформацію про них. Також з цих причин не підписуємо авторство статей на нашому сайті іменами членів команди, — розповідає Віталій Швець.
У Гостомелі завдяки грантовій підтримці команда орендувала собі приміщення, змогла оновити матеріально-технічну базу і вивести її на новий рівень, якого не мали раніше. Нині в колективі — п’ять працівників, ще двоє — на фрілансі. Усі вони — вихідці з Бердянська.
Нові формати та підтримка авдиторії
— Загалом нам вдалося зберегти та утримати нашу основну авдиторію. Адже люди хочуть знати правду. Вона для них — як ковток свіжого повітря. По деяких майданчиках нам вдалося навіть примножити підписників у декілька разів. Приміром, за час після релокації наш YouTube- канал виріс з 5000 до 20000 підписників, а TikTok — з 200 підписників до більш ніж 16000. Окрім того, ми відкрили нові для нас формати контенту — документальні історичні відео, подкасти про поточні події, психологічний контент про підтримку в складні часи, — продовжує головний редактор.
«Бердянськ 24» уже підписав договір про співпрацю в межах проєкту «Сильніші разом: фінансова та організаційна стійкість». та отримали частину грантових коштів. На ці гроші вже закупили необхідне робоче обладнання, аби ставати ще кращими.
Найбільшим викликом наразі є втримати поточну команду, диверсифікувати джерела фінансування діяльності. 90% доходів — грантова підтримка, і лише 10% — рекламні надходження від комерційних SEO-статей на сайті медіа.
Втім, плани є. Команда хоче запустити напрям випуску брендованого мерчу, який, окрім фінансових надходжень, також дозволить «прокачати» авдиторію на відеоплатформах у YouTube і TikTok. Окрім того, планують запустити продакшн-студію з виробництва відео та аудіоконтенту, надання відповідних послуг третім організаціям. Проте на цей напрям наразі шукають фінансування.
Боротьба з пропагандою та задля виживання
Медіа «Махала»/друкована газета «Дружба» (місто Болград, Одеська область) перебувало у вкрай важкому фінансовому стані на початку великої війни. Як розповідає головна редакторка Тетяна Терзі, не було зовсім коштів на випуск друкованого видання, яке має велике значення для цільової авдиторії.
— Саме жителі півдня Одещини перебувають під сильним впливом російської пропаганди. Тому було важливо зберегти видання та колектив, щоб донести до людей правдиву та неупереджену інформацію, протидіяти російській пропаганді, розповідаючи про обстріли російської армії об’єктів портової та цивільної інфраструктури, — говорить Тетяна.
Найбільший виклик під час війни – це скорочення доходів через зменшення реклами та оголошень та доходів від продажу газети. З початку повномасштабного вторгнення друковане видання не виходило два тижні через зупинення роботи пошти, а потім випуски відновили.
— Наші журналісти багато контенту робили для сайту та соцмереж. Таким чином охоплення збільшилися в декілька разів. Наприклад, за останні 12 місяців перегляди на сайті «Махала» склали 2,3 млн – збільшення на 87%, а кількість активних користувачів склала – 1 млн – збільшення на 120%. Колектив медіа розумів, що читачам потрібен такий контент, що він надзвичайно важливий в умовах, коли доступ до правдивої інформації обмежується, — продовжує Тетяна Терзі. — Через нестачу коштів підготовка контенту могла б зупинитися, а читачі залишилтся б без новин, тому колектив створив громадську організацію «Важливо» та розпочав пошук грантової підтримки.
Редакція й надалі розташована в місті Болград Одеської області. Але журналісти медіа працюють з різних міст — Південне, Ізмаїл, Рені – ці міста часто обстрілюються російськими військами.
Політика для членів редакції
— Редакція не релокувалася, але в нас діє «Політика турботи і допомоги журналістам на випадок обстрілів, зникнення світла». Зараз у нас працюють 12 людей, одна посада – менеджера з продажів реклами – поки залишається вакантною. Ми шукаємо цю людину, адже хочемо бути фінансово незалежними. Поки що, на жаль, доводить розраховувати лише на грантові підтримку та власні кошти від реклами, продажу газети та донати від спільноти, — говорить Тетяна.
Окрім фінансових труднощів, українські журналісти стикаються з проблемою фізичної втоми та вигорання. Тож у команді «Махали» вирішили чітко розподілити обов’язки між членами команди, не перевантажувати працівників та запобігати вигоранню.
— У планах — поширювати друковану газету на інші території півдня Одещини, особливо туди, де не залишилося місцевих друкованих газет. Адже голос правди у цих громадах надзвичайно важливий, — наголошує співрозмовниця.
Інший крок — це розвиток спільноти. Зараз це невеличке медіа майже 30 підписників, які роблять невеликі донати на розвиток редакції. Ці кошти команда використовує для організації поїздок по громадах і збір інформації для створення оригінального контенту, у тому числі відео мовами нацменшин (болгарська, гагаузька).
Також медіа намагається не лише повідомити новини, а й бути рушієм змін у регіоні.
— Журналісти видання особисто перевірили стан укриттів в місті Болград. Вони провели незалежне розслідування, яке показало, що більшість сховищ не відповідає нормам і часто просто зачинені. Після виходу відео в Болградській громаді активізувалася робота з ремонту та облаштування укриттів, — говорить Тетяна Терзі.
На прохання мешканців Болградської громади журналісти медіа «Махала» реалізували власний проєкт «Відновлення дитячих та спортивних майданчиків в Болградській громаді: шлях від висвітлення проблеми до пошуку рішення». Медійники обійшли всі майданчики міста та створили їх Реєстр. Надіслали запит на інформацію до Болградської міської ради і дізналися, хто є балансоутримувачем цих майданчиків, далі наполягли на тому, щоб комунальне підприємство Болградської міської ради взяло майданчики на баланс і відремонтували їх. У межах проєкту провели декілька круглих столів з представниками влади та громадськості з обговорення проблеми та пошуку шляхів її вирішення. Вперше за багато років Болградська міська виділила з місцевого бюджету три мільйони гривень на роботи з благоустрою. Біля майданчиків навіть були встановлені камери відеоспостереження, а поліція скерувала маршрут патрулювання, щоб оглядати і майданчики, розповідає для АНРВУ головна редакторка.
За кожним таким кроком щоденної роботи — праця журналістів. Які обирають не власну вигоду чи комфорт, а часто — навіть не власну безпеку. А йдуть іншим шляхом — бути голосом незалежної журналістики.
— Коли всі українці потерпали від відсутності світла, редакція також опинилася в дуже складному становищі. Ми не мали ні зарядної станції, ні генератора, але продовжували працювати, навіть в умовах холоду (бо не було коштів підключити опалення в редакції) та відсутності електропостачання. Ми продовжували верстку газети та наповнювали сайт новинами. Робили це зазвичай в пункті незламності, який знаходився в гаражі пожежної частини. Там було теж холодно, але було світло та інтернет. Ні один випуск газети не був зірваний, на сайті стабільно виходило щонайменше 10 новин в день. Сьогодні в нас схожі виклики, але дещо залишається незмінним — наша віра у правду, справедливість та професію, — підсумовує Тетяна Терзі.
Таких історій незламності — багато, вони, як вогники, запалюють мапу по всій країні.
Надалі ми продовжимо розповідати історії інших регіональних медіа, які є учасниками проєкту.
***
Програма Сильніші Разом: Медіа та Демократія реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» () та Норвезькою асоціацією медіа (MBL) за підтримки Норвегії.
