26 травня минає рік, відколи у бою за Україну загинув наш земляк — Роман Малецький. Йому було 45. Повний сил чоловік, спортсмен, добрий батько і ніжний чоловік. Він став щитом для свого народу — і віддав за нас найцінніше.
Поруч зі мною сидить Оксана, його дружина. Вже рік як вдова. Вона не приховує сліз, коли згадує:
— Рома був не просто чоловіком. Він був моїм всесвітом, моїм спокоєм і натхненням. Ми зростали разом, будували життя по цеглинці… Він завжди вмів бути поруч… Поруч з ним я відчувала себе важливою і коханою, захищеною і безтурботною…
Познайомились вони в грудні 1997 року, на дискотеці в Богодухові. День народження Оксани. Їй було 16, йому — 18. Той погляд, що зустрівся з її очима — виявився доленосним.
— Було якесь незрозуміле, але сильне тяжіння. Немов ми вже знали одне одного давно, — згадує вона.
Роман і Оксана росли разом: перші спільні поїздки, довгі розмови, плани на майбутнє...
Тоді ще попереду у нас були яскраві і бурхливі, безхмарні та щасливі роки… Навіть розлука на кілька місяців не змогла стерти того духовного зв’язку. Через шість років після знайомства вони одружилися. А вже незабаром у родині з’явилася донька Валерія — названа на честь Романового батька.
— Рома завжди надихав. Саме завдяки йому я взяла в руки перші гантелі, — усміхається Оксана крізь сльози. — Він відкрив для мене спорт, силу духу, внутрішню дисципліну. Хоча я навіть фізкультуру в школі не любила.
Сам же Рома з дитинства не просто любив спорт, це було його натхнення. Його ранок починався з пробіжки, потім -душ і школа. А після школи- знову спорт. Вже у 12 років пішов на заняття з таеквондо до Миколи Смаковського. А приходив додому- одразу біг до своєї кімнати, яку облаштував для тренувань, зі штангами, гантелями…
ВЕСЬ ТЕКСТ- У ГАЗЕТІ "МАЯК" ВІД 23 ТРАВНЯ