«Було повне нерозуміння і шок»: як мешканці Богодухівщини пам’ятають 24 лютого 2022 року
24 лютого 2022 року назавжди розділило життя українців на «до» і «після». Для когось цей день почався з телефонного дзвінка, для інших - із тривожної метушні в будинку, а хтось просто мирно спав у своїх ліжках не підозрюючи про початок війни у 21 сторіччі.
Таких історій безліч і нам стало цікаво як жителі Богодухівщини згадують, яким був для них ранок повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Пані Алла розповідає: спершу вона не повірила в почуте. «Мені подзвонили й сказали, що почалася війна. Я подумала, що це брехня», - згадує жінка. Найбільше вона переживала за дитину, яка перебувала у Харкові та хворіла. Дівчина не хотіла виїжджати, аби не заражати батьків. За словами жінки, перші місяці вона жила ніби в тумані: «Було повне нерозуміння, і серце не сприймало цього десь три місяці. Я була шокована».
Пані Марина на той момент навчалася в університеті, але через карантин поїхала до батьків Богодухів. Ранок 24 лютого вона пам’ятає до деталей. «Я прокинулася близько 7 ранку від сильної метушні в будинку. Це було зовсім нехарактерно для нашої родини», - каже вона. Згодом Марина почула, як батьки розмовляють телефоном із родичами з Чугуєва. У слухавці пролунали слова: «Я стою, а над нами летять ракети». У Богодухові тоді ще було тихо. Але вже ввечері, вийшовши на вулицю, дівчина побачила в небі зарево в напрямку Золочева. «Спочатку здалося, ніби це феєрверки. Але я зрозуміла, що це далеко не святкові вогні, а, скоріше за все, обстріл. Було дуже страшно і незрозуміло, що буде далі», - пригадує вона.
Пані Світлана прокинулася о 5 ранку від дзвінка доньки, яка жила в гуртожитку в Харкові. «Вона сказала, що почалася війна і в місті вибухи. Я спочатку не повірила, бо в Богодухові було тихо», - говорить жінка. Згодом прийшло усвідомлення і страх. Світлана намагалася виїхати до Харкова, щоб забрати доньку, але дороги були переповнені, на автозаправках - величезні черги. Пального не вистачило, тож доїхати не вдалося. Донька змогла самостійно дістатися автостанції. «Було повне нерозуміння ситуації і я відчувала страх», - додає вона.
Спогади про той ранок чіткі до деталей і досі болісні. Телефонні дзвінки, перші вибухи, затори на дорогах, паніка - усе це стало початком нової реальності, у якій українці навчилися жити. Сьогодні ці спогади - не лише про страх, а й про силу триматися, вірити й боротися за краще майбутнє.
